Магія найголовнішого релігійного свята

Традиції та звичаї

А починається він, як на небі з’являється перша зірка — провісник народження Спасителя, що вказала до нього шлях пастухам і царям, дари приносящим. Вважається, що той, який першим побачить зорю, буде найщасливішим. До цієї хвилини треба справитись із господарськими клопотами, накрити стіл, оформити оселю різдвяними атрибутами. Святвечір напередодні Різдва має свої особливості, про які хочеться розповісти дещо детальніше. Святковий стіл, як правило, щедрий, але пісний. На ньому — дванадцять страв апостолів: борщ, вареники, риба, гриби, каша, квасоля (боби), картопля, голубці, печеня, узвар і кутя. Цього дня не можна лаятись, сперечатись; за столом мають зібратися всі члени родини. Діти допомагають у приготуваннях; 6 січня старші не снідають і не обідають, лише малечі дозволено перекусити в обідню пору. Перед вечерею запалюють свічки, моляться. Під час неї не можна багато розмовляти, виходити із-за стола. Страви водою не запивають, а лише узваром. Хлопцю та дівчині — не сідати на кутах стола, „аби не залишитись без подружньої пари”. Слід скуштувати хоч трошки кожної страви, „аби голоду не було”. Але і не з’їдати все з тарілок, „щоб холодильник не залишився порожнім”. Головна страва цього вечора – кутя. Нею, як правило, починається трапеза, хоч вона може бути десертом. Недоїдки після вечері згодовують худобі (на селі) чи виносять надвір (у місті) горобцям, собакам. Найважливішими атрибутами Святвечора є дідух, сіно та солома, часник, свічка та ялинка. Різдвяний сніп називають „дідом”, „дідухом”, „королем”, „раєм”. За повір’ями, обжинковий сніп (у місті його заміняють купленим снопиком) стає вмістилищем душ померлих, які неодмінно приходять у гості до живих. З ним сподівались дочекатись Великодня, жити до ста літ. Сіно клали на стіл під обрус, а соломою застеляли підлогу. Це нагадування, що Син Божий народився у стайні та був покладений на солому в яслах. У солому розсипали для дітей горішки, цукерки, копійки. Сіно приберігали до 7 квітня — на Благовіщення ним годували худобу, „аби вона здоровою була”. Із соломи крутили перевесла, обв’язували ним дерева, „аби добре родили”. Часник (очищений зубчик) кладуть на кожен кутик стола. Він символізує міцне здоров’я і захист від усякої нечисті. Дехто під стіл клав ще й сокиру — присутні ставали на неї ногами, „щоб бути такими міцними, як гартована сталь”. Свічка — це пам’ять роду. На її світло зліталися душі померлих предків, аби побути разом із нащадками. Поганою прикметою вважалось, коли під час Святвечора вона чомусь гасла. Вірили, ніби святвечірня свічка, як і стрітенська, відвертає блискавки й усілякі стихійні лиха від дому. Ялинка символізує нашу віру в вічне життя, дароване Всевишнім. За переказами, всі плодоносні дерева вітали дарами Ісуса, коли той народився, тільки ялинка сумно стояла осторонь. На запитання Христа відповіла, що має не плоди, а колючі голки. Тоді Син Божий промовив: — Відтепер будеш вічнозеленою і сяятимеш вогнями та прикрасами, звеселяючи люд. Відзначення Різдва не обходиться без колядування й вертепу. Нині ляльковий вертеп часто замінюється „живим”, де діють Пастушки, Ангели, Воїни, Дід, Баба, Єврей, Циган, Коза, Чорт тощо; в них беруть участь і дівчата. Величного свята з нетерпінням чекають дорослі і малі, вірячи, що воно принесе до осель щастя, мир і добробут на цілий рік.

Василь ЯНОШІ,
Дубно.