Рівне:

Створення та просування сайтів

Стрибок із племені іуди

Особливий погляд 26-лип, 2007, 12:529 prov 1 515
Однак марно сподівалася дівчина, що все владнається, а «гуманний радянський суд» з’ясує, що до зброї вона не має ніякого відношення, їй довелося пізнати зраду «коханого», поневіряння у сибірських таборах, із яких так і не повернулася до рідного порогу. Захворівши, померла на чужій землі, під чужим сонцем... Подібну історію, але уже повоєнного літопису Млинівщини, розповів відомий волинський краєзнавець Ростислав Островецький. Коли у серці спалахує полум’я кохання, то загасити його не зможуть ні війна, ні розруха, ні біль, ні горе. Власне, цього не варто доводити, бо чи не кожен із сущих на землі знає цю істину. Марії із Ярославич здавалося, що після смертельного воєнного виру, який пригнітив її молодість, але не поховав у душі світлих мрій і надій, настане чудова мирна пора і молодість цвістиме вічно. Так серце їй віщувало: воно, як барометр, засвідчує тільки ту душевну погоду, яку наворожує серце. Двадцятилітня дівчина неодноразово примагнічувала погляд Панаса із сусіднього села. Хоча йому було під тридцять і дехто його вважав уже підтоптаним парубком, але він почувався мужчиною хоч куди. Хіба ж річ у віці, коли проклята війна відмінусувала чотири роки! А скільки молодечого запалу було втрачено за панської Польщі! Чомусь верткого юнака захопив не вир парубоцьких походеньок і забав, а політична діяльність. Чому так сталося — пояснити важко. Але якось без примусу і зайвої агітації долучився до діяльності осередка КПЗУ. Чи то молодість прагнула десь вихлюпнути енергію, чи хотілося «насолити» полякам, чи приворожили комуністичні ідеї — Панас не задумувався, але із задоволенням виконував партійні доручення. І поплатився. Ще й двадцяти літ не було, як потрапив «на олівець» польським жандармам. Мабуть, зважали на юний вік, бо репресивних заходів до нього не застосовували. А там і «перші совєти» прийшли. Здавалося, Панас мав бути на коні, але нова влада особливої уваги та поваги до нього не виявила. У роки війни він якоїсь життєвої активності не виявляв. На фронт не мобілізували, із бандерівцями теж тримав дистанцію. Після визволення нашого краю вони активізували свої дії проти радянської влади і її запопадливих служак. Серед тих служак зустрічалися різні: порядні і гуманні, чванькуваті і підленькі. Притерся до нової влади і Панас — записався в так звані «ястребки» — «истребительний отряд», який «боровся з бандитизмом». До чого зводилася ця боротьба? В очевидців тих подій склалася власна думка про «ястребків». Однак не загострюватимемо увагу на політичному аспекті цього післявоєнного явища. У «ястребки» дехто записувався добровільно, дехто під тиском влади змушений був податися у «загони самооборони». Не дивно, що одні запопадливо вислужувалися перед хлібодавцями, інші, як кажуть, відбували номер, бо не хотіли псувати стосунки із земляками, подекуди співчуваючи повстанцям. Панас на цьому поприщі зумів поєднати певну вигоду і приємне. Вигода полягала в тому, що посідав відповідне соціальне становище, яке додавало гонору аж занадто кмітливому чоловікові. На цьому фоні залицяння до красуні Марії із сусіднього села було не просто приємною розвагою, а нездоланною пристрастю. Дівчина настільки заманила у сердечну пастку кавалера -«ястребка», що вибратися звідти йому було проблематично. Бувалий парубок уже й підночовував у Марії. Як кажуть у таких випадках, справа йшла до весілля. Однак, як згодом поетичним рядком висловиться про подібну ситуацію відома поетеса Ніна Горик, «лишився в косах дим світань, а в мріях казка про весілля». Любовну ідилію «ястребок» поховав з допомогою дивного вибору: одного ранку, коли Марія відлучилася у господарських справах із кімнати, «самооборонець» заховав у ліжко повстанські листівки, так звані «афіши». Не важко передбачити, що невдовзі у хаті з’явились червонопогонники на чолі зі старшим оперуповноваженим НКВС Мельниченком. Відтоді розпочався трагічний відлік долі ярославицької красуні. Арешт, допити, знущання і, як наслідок вчинку «ястребка»-Іуди — багатолітні поневіряння сибірськими просторами, важка невільницька праця. На відміну від своєї посестри із Козинського району, Марія вижила у сталінських таборах, повернулася додому. Тривалий час жила у Луцьку і не так давно відійшла за позаземні обрії. Поховали її у Ярославичах, де пізнала і любов, і зраду, і підступність. Так сталося, що її кривдник теж мешкав у Луцьку. Може, і зводила їх доля на волинських стежинах, але ж підлість і зрада не прощаються...

Віталій ТАРАСЮК,

Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору