Якщо йдеться про Рівненщину, то лікарі щодня виявляють двох-трьох осіб, хворих на сухоти, та ще й у геометричній прогресії в області зростає кількість людей із занедбаною формою недуги. Що слід здійснити, аби інфекційне захворювання якщо не зникло цілком, то хоча б було зведене до мінімуму, кореспондент попросив розповісти головного лікаря Вербської тублікарні Олега Кравця. — Насамперед, пане Олеже, розкажіть про ситуацію в районі, скільки хворих стало вашими пацієнтами? — Близько 300 чоловік перебуває на обліку, з початку року виявлено майже 690 хворих. Дані не точні, бо чимало із них залишились „у тіні”. І вина тут не медпрацівників, а самих недужих, котрі не вельми спішать у лікарні, уникають флюрографічного обстеження. Посилатись на дороговизну медикаментів не потрібно, бо наші пацієнти отримують безкоштовні препарати при стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Дехто надає перевагу народній медицині, що малоефективна, ососбливо при запущеній формі захворювання. Останнім часом воно „помолодшало”, вдаряє не лише по людях похилого віку, «бомжах», паличку Коха може носити і матеріально забезпечена особа, причому різного віку. Часто-густо зараження відбувається від ВРХ, свиней, овець, кролів, навіть курей, що стають носіями інфекційних бактерій. А звідси — невтішні результати: лише в нашому районі щороку помирають 20-25 осіб. Радує, що серед них немає дітей. — Наскільки зрозумів, зростання захворювання упродовж останнього часу мусить мати об’єктивні причини? Які б саме ви виділили? — Можна насамперед назвати ріст туберкульозу в світі, збільшення числа ВІЛ-інфікованих; хвороба стала не лише медичною, але й соціальною проблемою. Відомо, що 8,8 мільйона осіб поповнюють ряди хворих, а 17 мільйонів — помирають. Рівень захворюваності коливається від 6 до 14 випадків на 100 тисяч населення. Найнижчий він у економічно розвинених країнах, зокрема в Данії, Швеції, Англії, Фінляндії, Франції, найвищий — у регіонах Африки (від 250 до 650 випадків). Погані справи в Росії (112 випадків) та Азейбарджані й Вірменії (відповідно 76 і 70). У нас ситуація із туберкульозом віддзеркалює рівень соціально-економічного розвитку країни, культурно-освітній рівень, благополуччя земляків, ступінь розвитку охорони здоров’я. На жаль, похвалитись тут майже нічим. Тому Україна межує з пандемією ТБЦ. — Побутувало твердження, ніби в 70 роках минулого століття вітчизняна фтизіатрія набула чималого досвіду в боротьбі з цією недугою. Здавалось би, теперішнє її нашестя мали б подолати швидко й ефективно. Чому цього не сталось? — Нинішній туберкульоз характеризується затяжними формами. Глибокі полікавернозні процеси в легенях з посиленим бактеріовиділенням не дають ефекту в лікуванні. Паличка Коха не гине від звичайних препаратів, вимагає абсолютного дотримання режиму їх прийому, індивідуального підходу до пацієнта з позиції застосування персональної тактики боротьби з недугою. Соціально дезадаптованих потрібно примусово лікувати в закладах закритого типу. До речі, цей захід почали приміняти і в нас. — Але як дивляться на це правозахисники, чи не трактуватимуть таку форму насиллям над особистістю? — Про всі аспекти проблеми не говоритиму, але про одну згадаю. Кожен восьмий вчорашній «зек» виходить на волю з відкритою формою туберкульозу. А скільки їх стає на облік, продовжує лікуватись? Додайте сюди велике скупчення населення, складну екологічну обстановку, безробіття, зубожіння мас, зниження імунітету в багатьох земляків, плюс переохолодження, різноманітні недуги, травми. То чи виправданими були закриття диспансерів (нині вони відсутні в десятьох районах)? Діють лише дві спеціалізовані лікарні, де працюють фтизіатри. Потребує змін законодавча база, слід подумати і про заробітну плату людей, які діють у галузі. Медпрацівники і в таких умовах прагнуть проводити належні заходи, зокрема профілактичного плану. Скажімо, дуже важливою є вакцинація юних. Усім дітям проводиться планова імунізація проти ТБЦ на третю добу життя, потім у семи- та чотринадцятирічному віці. — Відомо, що успіх лікування на 10 відсотків залежить від зусиль медпрацівників, а на 90 — від держави (в комплексі). Та чи вистачить коштів на потреби бідної галузі? — Палички Коха надзвичайно стійкі, саму хворобу кавалеристськими наскоками не здолати. Та все ж туберкульоз можна зупинити, якщо втілити в життя регіональну програму облдержадміністрації, розраховану на боротьбу з ним до 2011 року. А це означає, що велике бажання медпрацівників має підтриматись належним фінансуванням — тоді можна буде не лише виявити усіх хворих, але й госпіталізувати їх, належно допомогти нужденним. Завтрашній день фтизіатрів залежить від ставлення властьімущих до потреб служб, що стали на боротьбу з важкою недугою. Хочеться сподіватись, що профілактичні та протиепідемічні заходи будуть профінансовані належно з державного та обласного бюджетів, установ і організацій різних форм власності, не стоятимуть осторонь проблеми й окремі (заможні) громадяни. Все ж бо у суспільстві прив’язано до здоров’я. Між тим, держава ще не скоро забезпечить медзаклади необхідним, а людей ситим існуванням. Але принаймні, цього потрібно прагнути.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
