Рівне:

Створення та просування сайтів

Кавалерист-дівиця служила і в Дубному

Таке життя 25-лют, 2010, 10:029 prov 1 398
Наприкінці минулого року “Провінційка” опублікувала великий матеріал “Що пов’язує Росію та Мізоч?”. Молода авторка Вікторія Єрейська цікаво розповіла про перебування в нашому краї Надії Дурової, інтерес до життя якої і через двісті років не згасає. Бо доля гусар-дівиці й справді незвична.
Донька небідних поміщиків могла б спокійно сидіти за вишиванням та читанням модних любовних романів, проводити час на балах і світських прийомах. Але вона проміняла жіноче плаття на козачий мундир. Це сталось у вересні 1806 року. А до того Надія пройшла гарний вишкіл у батькового ординарця Ахмета, котрий навчив юнку стріляти з лука, володіти шаблею, а головне — їздити верхи. Батько ж подарував їй прудконогого Алкіда, на якому вночі дівчина носилася полями та луками. Навіть народження сина від дворянського засідателя Чернова не похитнуло великої мрії – присвятити життя захисту вітчизни.
Записавшись у козачу сотню, 27 травня 1807 року (взяла прізвище Олександров) пройшла бойове хрещення під пруським містечком Гутштат і врятувала важкопораненого офіцера, за що пізніше з рук самого царя отримала Георгіївський хрест. До речі, Надія Дурова стала єдиною жінкою, яку нагородили головним військовим орденом. Відзначилась вона і в бою поблизу Фрідланда (Прусія), була в кінній атаці під Смоленськом, брала участь у Бородинській битві, служила ординарцем головнокомандуючого руських армій Михайла Кутузова. Аж у 1816 в чині штаб-ротмістра вийшла у відставку, поселилась у провінційній Єлабузі (Татарстан), де взялась за перо. Сам Пушкін гарно відгукнувся про першу літературну працю вчорашнього гусара “Кавалерист-девица. Происшествие в Росии”: “Сейчас прочел “Записки”, прелесть, живо, оригинально, слог прекрасный. Успех несомнителен”. А пізніше вона видала й інші твори: “Год жизни в Петербурге”, “Павильйон”, “Серый ключ”...
Є в літературних працях опис кількох волинських місць, де вона перебувала. Так, чимало рядків присвячено Клеваню, Дубровиці, Мізочу. До речі, єврейське містечко Мізоч справило на авторку приємне враження, особливо великим прекрасним парком.
На жаль, Вікторія Єрейська ні словом не згадала, що Надія Дурова перебувала і в Дубні. За свідченням завідуючої відділом тамтешнього історико-культурного заповідника Тамари Дмитренко, то була служба в Литовському уланському полку, що дислокувався тут у 1811 році (підрозділ перебував у місті аж до 1830-го). В передмісті Сурмачі було споруджено дві двоповерхові казарми, де тримали здебільшого арсенал і провіант. Залишилися й спогади самої Надії Дурової:
“Широкі зали суворовського будинку були наповнені поважним товариством. Неймовірна кількість ламп розливала яскраве світло по всіх кімнатах. Музика гриміла. Вродливі полячки, вальсуючи, амурно опиралися на жвавих струнких наших гусарів. Суворов вкрай розбещений полячками. За його прекрасну зовнішність вони багато йому пробачають; він каже їм усе, що спадає на думку, а на його думку спадають іноді неймовірні речі...”
Достеменно відомо, що на Волині гусар-дівиця служила до березня 1812-го, а в травні армада Наполеона посунула на Росію.
Цікаві людські долі. Дехто тоді всіляко уникав солдатчини, що була проявом неволі. А ось Дурова вбачала в ній свободу. Звільнення від розбещеної, деспотичної матері, слабкодухого батька, осоружного нелюба-чоловіка. Не всі могли зрозуміти пориву молодої жінки, яка на довгих десять років одягла мундир. Навіть Олександр Пушкін вважав причиною цього “воспаление воображения”, а не прагнення бути незалежною, самостійно розпоряджатися власною долею. Проте, у своїх мемуарах Надія Дурова зазначала: “Свобода, драгоценный дар неба, сделалась наконец моим идеалом навсегда! Я ею дышу, наслаждаюсь, чувствую ее в душе, в сердце!” Чи не тому закінчила земне життя Олександром Олександровичем Олександровим, навіть 83-річною не повернувшись до отриманих при народженні прізвища та імені?
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору