Авіценна (980-1037рр.)
Під цим псевдонімом - відомий великий середньоазіатський просвітитель Абу Алі Хусейн Ібн Сіна, лікар, математик, філософ, музикант, головний міністр і вічний мандрівник, візир і арештант. Книги його то знищували, то друкували. Мешканець Бухари мав багато ворогів із оточення султана Мухамеда і не менше друзів. З іменем Авіценни пов’язано чимало першовідкриттів. Це його фраза „Я мислю, значить, я існую” стала загальновідомою. Бога визнавав як первинну абстрактну субстанцію. Виділив такі хвороби, як чума, холера, проказа. Його праця „Канон лікарської науки” стала енциклопедією для медиків багатьох країн. Свого часу детально описав шлункові коліки, від яких пізніше сам дуже потерпав. Сказав собі виважено: „Управитель, який керує мною, стає безсильним, нині не варто лікуватись”. Помер при ясній пам’яті, сказавши друзям останні слова:
„От праха черного и до небесных тел,
Я тайны разглядел мудрейших слов и дел,
Коварства я избег, распутал все узлы,
Лиш узел смерти я распутать не сумел”.
(Зб-к „Хто є хто в світі”, Москва, в-во „Сяйво”,
2004 р.)
Андрій Сахаров
(1921-1989рр.)
Видатний радянський вчений, громадський діяч, лауреат Сталінської премії та Нобелівської премії миру, герой Соціалістичної праці. Його оцінювали по-різному: „великий гуманіст”, „людиноненависник”, „геній XX століття” і „особистість без честі та совісті”, „зрадник”. Творець термоядерної зброї, він виступав проти випробувань атомної зброї. Піднятий на вершину слави і кинутий під ноги. Не побоявся висунути ідею поступового зближення соціалізму та капіталізму. Рішуче виступив проти введення радянських військ у Афганістан. Сахарова позбавили можливості займатись наукою і вислали в Горький. Навіть Нобелівську премію отримала його дружина Олена Боннер.
З настанням перебудови опальному академіку дозволили повернутись у Москву. Обраний народним депутатом, він із трибуни з’їзду відстоював свої погляди на суспільство, державний устрій, демократію. Це була боротьба з сильною партократією, що підірвала здоров’я та сили вченого. Увечері 14 грудня після чергових дебатів він помер від серцевого нападу. Останніми були такі слова Сахарова: „Завтра знову може бути бій, та без мене”. (Зб-к „Хто є хто в світі”, Москва, в-во „Сяйво”, 2004р, с.134).
Микола Касьян
(1934-2009рр.)
Визнаний лікар-костоправ із Кобеляк (Полтавщина). Навіть важкохворий (боліло серце, шлунок, печінка), він за день приймав до 600 чоловік. Відмовився від операцій, бо не визнавав офіційної медицини. Два тижні перед смертю не їв, схуд на 37 кілограмів.
Коли знесилений зліг, лікарі підключили крапельницю, зробили уколи. Був при свідомості, все терпів, а потім мовив трішки грубувато, але без злоби: „Що ж ви зі мною, свиноти, зробили?”
Сину Яну здалося, що погляд у нього був розгублений – так дивилася людина, котра хотіла жити.
Після обіду відкрилась сильна кровотеча. Бригада медиків рятувала його, та все дарма. Дружина спитала хворого: „Що тобі треба?” Він відповів: „Я хочу померти, не мучте мене!” Зітхнув і перестав дихати.
Чотири рази представляли Касьяна на звання Героя України, та Ющенко Указу не підписав. Бо той обізвав Президента брехуном: обіцяв виділити грошей на відкриття Центру мануальної терапії - і не дав. Коли лікар помер – два дні дощ лив, як із відра. Казали люди: „Небо плаче за ним!” Коли небіжчика ховали, то світило сонце. Люди казали: „Мабуть, у Бога спина почала боліти, ось і забрав Андрійовича до себе”.
(Із спогадів дружини Андріани Касьян, газета „Бульвар Гордона”, грудень 2009р.)
Отаманша Маруся
(1895-1920рр.)
Звали грізну отаманшу-анархістку Марія Никифорівна Соколовська. Народилась вона у заможній селянській сім’ї на Вінниччині. Закінчила вісім класів, втекла з дому. Була рішучою і непримиренною до ідейних ворогів.
У 1919 році Маруся залишила батька Махна, бо той не дозволяв убивати більшовиків, загравав із ними.
Імпульсивна дівчина вирішила нищити більшовицьких лідерів. Першим у списку був Ульянов (Ленін). Вона вирушила до Москви, в напарники взяла польського бойовика Вітольда Бжежока. Розробили детальний план-замах, та втілити його не вдалось, бо зрадив залучений до акції білогвардійський офіцер.
Чекісти схопили Соколовську. Під час катувань відкрилась одна з причин жорстокості подолянки: дівчина була гермафродитом і ненавиділа чоловіків.
По суті, судили її за те, чого не робила. Мабуть, врахували „заслуги”, коли перебувала в Нестора Махна.
Вішали її рано-вранці. Щулячись від холоду, Маруся сміливо кинула катам:
“Що ви ще зі мною зробите? Лише повісите”.
Перед тим, як зістрибнути з табурета із зашморгом на шиї, вигукнула: „Хай живе анархія!”
Існувала легенда, ніби Соколовська не загинула, а багато років була розвідницею в Парижі, де готувала світову революцію. Як бачимо, це їй не вдалос.
(З телепередачі, серпень 2008р.)
Анна Герман
(1936-1982рр.)
Видатна співачка народилась у День закоханих, співала про кохання, кохала і була коханою. Її оточували тисячі шанувальників, та жінка була вірна лише одному чоловікові – звичайному польському інженерові Збігневу Тухольському.
Вердикт медиків був немилосердним: співачка поволі вмирала, життя поступово висмоктувала ракова пухлина, ногу мучив тромбофлебіт. Родині катастрофічно не вистачало грошей. Щоправда, трохи допомагали друзі з Москви продуктами, медикаментами.
За півроку до смерті Анна попросила чоловіка принести їй Біблію. Вперше за все своє життя звернулась до релігії, прийняла таїнство хрещення. Жінка навіть написала музику до відомих псалмів Давида, наспівала їх на плівку домашнього магнітофона. Це були її останні записи. А останні слова Анни Герман, звернені до чоловіка, такі: „Я йду легко... Пам’ятайте мене...” Померла уві сні, а йшов їй лише 46 рік...
(Газета „Експрес”, Львів, серпень 2008р.).
Підготував
Василь ЯНОШІ,
Рівне.
