Рівне:

Створення та просування сайтів

Привіт із далекого 1944-го…

Особливий погляд 22-кві, 2010, 10:469 prov 1 304
У перші дні Великої Вітчизняної війни гітлерівці завдали дошкульних ударів Червоній Армії. Не дивно, що червоноармійці з боями, а подекуди від безвиході відступали під тиском військ біснуватого фюрера. Тоді німецько-фашистська орда захопила у полон сотні тисяч солдатів і офіцерів Червоної Армії. Чимало з них опинилися у фашистській неволі поблизу міста Дубно. Полонених було стільки, що не вистачало охоронців. Відтак у багатьох невільників виникла спокуса втекти. Власне, декому задумане вдалося здійснити.
Привіт із далекого 1944-го…

У числі втікачів був і Дмитро Гуртовий – уродженець Ростовської області. Солдат полями і лісами із-під Дубна дістався у Бокійму, де його прихистив місцевий газда Данило Писак із дружиною Мотрею. Звісно, гостинні і щирі селяни ризикували, бо німецька влада, в тому числі і поліцаї з місцевого люду, пильнували за усім. Однак християнська доброта, голос совісті Писаків узяли гору над страхом і обережністю. Усім цікавим чужинцям Данило Якимович представляв Дмитра Гуртового як рідного сина. Мабуть, були такі, які знали, що воно й до чого, але не говорили про “прийомного” сина.
Три роки Дмитро жив у сім’ї Писаків, допомагав по господарству, бо умів і сіяти, і косити, і орати. Залюбки брався за будь-яку роботу, таким чином намагаючись віддячити своїм рятівникам. За цей час вивчив українську мову. Звісно, цьому сприяли тісні контакти з місцевими юнаками і дівчатами. З іншого боку, кмітливий росіянин розумів: щоб вижити у складних умовах, він мав “злитися” з бокіймівчанами звичками, мовою, бо “білу ворону” відразу вирахували б недруги. Під час війни у Бокіймі переховувався з десяток радянських військовополонених та інших осіб, яких доля закинула до добрих і мужніх людей.
А коли Радянська Армія у березні 1944 року року вигнала окупантів із теренів району, Дмитра Гуртового знову мобілізували на війну. До того ж, Данило Писак випровадив на фронт росіянина разом зі своїм сином Володимиром. Їх розлучили на станції Сілікса у Пензенській області, де проходили військовий вишкіл. До речі, якраз із тієї станції вдячний Дмитро 8 липня 1944 року надіслав названим батькам у Бокійму листівку, у якій повідомляв, що його батько й матір у Ростовській області живі та здорові, а ось брат пропав безвісти. Син землі російської передавав вітання родинам Дациків, Тарасюків та всім знайомим хлопцям і дівчатам.
Через якийсь час Писакам надійшла “похоронка” на Дмитра Гуртового. Очевидно, полковий писар орієнтувався на місце мобілізації воїна і відправив скорботне повідомлення у Бокійму. Оплакавши прийомного сина, Данило і Мотря надіслали сумну звістку рідним батькам Дмитра у Ростовську область. На втіху і радість Писаків, їхній рідний син Володимир уцілів на війні і повернувся у батьківську хату…
Поштову листівку як найціннішу реліквію і досі зберігають у родині Писаків. Це повідомлення із 1944-го спонукає замислитися багатьох співвітчизників, які вперто блудять у мовно-язикових і політичних лабіринтах. Війна і людське горе стирали грані ймовірних непорозумінь, а у стосунках переважала щирість, душевна велич, братерство, повага до роду і народу. Як хочеться, щоб такі фронтові листівки стали містками порозумінь між співвітчизниками, бо ж Україна у нас одна, і доля у нас одна-єдина…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору