Психологічний захист: як це працює

Багато хто сприймає психологічний захист як здатність адекватно відповісти на агресію або гідно вийти з конфлікту. З таким умінням ніхто не народжується: воно напрацьовується роками практики, і то не у всіх. Але для того, щоб зберегти відчуття психологічної захищеності навіть тим, хто не дуже уміє спілкуватися, існують захисні механізми психіки. Це способи ­реагування на ситуації, які можуть травмувати, і вони потрібні нам для того, щоб підтримати самооцінку і відновити самоповагу. Механізми психологічного захисту універсальні для всіх, вони закладені в нас природою: це шаблони поведінки або реагування на ту чи іншу подію.
Первинний психологічний захист – це палиця з двома кінцями. При своїй безперечній користі – можливості прийняти хворобливу ситуацію без зміни самооцінки, у неї є два помітні недоліки. По-перше, психологічний захист нічого не змінює, він лише позбавляє від тривоги і дискомфорту. А по-друге, він працює таким чином, що спотворює реальність, щоб догодити нашій емоційній стабільності.
Граємо в хованки
“Нічого і не було”
Механізм заперечення діє за принципом “якщо я цього не визнаю, значить, це не трапилося”. Заперечення часто стає першою реакцією на невідворотні події – на смерть, хворобу. Із запереченням можна зустрітися і в родинних стосунках: здається, що краще закрити очі на проблему, ніж поставити питання руба. Наприклад, часто виникає запитання: куди дивляться батьки дитини-наркомана в зовні доволі благополучній сім’ї – чому не звертають уваги на нові ознаки в поведінці дитини? Та тому, що працює механізм заперечення – батьки не дозволяють собі думати, що в їх сім’ї може трапитися таке.
“А я і забув”
Спеціальне мотивоване “забування” ситуації, яка може травмувати, називається витісненням. Причому, забути можна не лише очевидні неприємності – інколи з пам’яті “вилітає” чужа допомога в критичний момент. Часто витіснення поширюється на ситуації, пов’язані з грошима або з зобов’язаннями.
“Сам дурень”
Одним із наслідків витіснення стає проекція. Річ у тому, що витіснена інформація (або забутий досвід) зникає зі свідомості, але залишається на підсвідомому рівні. Періодично те, що піддалося витісненню, проривається назовні – наприклад, в проекції. Людина починає приписувати іншим власний досвід, мотиви або думки. Так, брехуну здається, що всі навколо прагнуть його обдурити, а людина, якій бракує грошей, схильна частіше за інших засуджувати жебраків. Проектуватися можуть не лише негативні, але і позитивні емоції. У широкому сенсі ми всі використовуємо проекцію для пояснення світу – а як ще можна зрозуміти інших, окрім як знайти схожі відчуття в собі?
“Я зараз все поясню”
Інколи нам здається, що простіше з’їсти жабу, ніж визнати власну помилку. І не треба її визнавати – особливо коли в арсеналі є такий чудовий механізм, як раціоналізація. Вона дозволить знайти цілком вагомі причини, щоб пояснити власні неприйнятні дії. Що зручніше: визнати, що тебе не беруть на роботу мрії через недостатній досвід – або додуматися, що “у нас в країні все лише по знайомству”? Раціоналізація дозволяє відгородитися від світу набором нехитрих стереотипів, витрачати мінімум зусиль на аналіз інформації, що поступає, – і при цьому відчувати себе Д’Артаньяном на тлі смутної реальності.
“Я - не я”
Досить прозорим способом психологічного захисту є реактивні утворення – коли людина здійснює підміну власних відчуттів на протилежні. Класичні приклади реактивних утворень можна знайти в поведінці підлітків, які прагнуть вивернути навиворіт відчуття, котрі вони вважають ганебними. Тому доводиться сміятися в кіно над фільмом, який викликає сльози, або лупити портфелем панночку, до якої хочеться залицятися, адже страшно “що скажуть хлопці”.