Рівне:

Створення та просування сайтів

Як це було…

Суспільство 10-бер, 2005, 15:539 prov 1 183
Лагідне весняне сонечко пестило все навколо. У саду порався літній чоловік. Він енергійно проріджував крони, заліковував рани на деревах. Побачивши нас, запросив у гості. Скориставшись запрошенням, опинились в ошатному подвір’ї сільського вчителя Данила Ванейчика. Він – один з тих, хто пройшов Велику вітчизняну, назавжди залишивши унікальні спогади про ті страшні для нашого краю часи.

– Даниле Кириловичу, як Вам живеться?

– Спасибі на доброму слові! Живетья, як і всім старим людям. Пенсію платять – хліб є. Від гнітючих думок “лікуюсь” роботою по господарству. Повірте, колись було набагато гірше. Про “німецькі” порядки страшно й згадувати. Щоденно смерть зазирала у вічі. Проте біди гартували людей.

– А Ви пам’ятаєте, як війна прийшла у село?

– Хіба ж таке забудеш? Тієї червневої пори займався світанок. Пастухи повиганяли худобу на пасовища. Аж раптом ранок здригнувся від гуркоту фашистських літаків. Сотні їх летіли понад лісом зі смертельним багажем на Київ. Гуркіт стояв пекельний, люди допитувались, що сталося.

– Як же дізнались?

– З Дубровицького військкомату повідомили про напад фашистів. Наступного дня оголосили загальну мобілізацію до Радянської Армії. Усього відправили на фронт 87 чоловік, 54 з них загинули. Через тиждень радянські війська почали відступати. Проходили й через нашу Осову. За селом зібрали мітинг, пояснили, що треба знищити усе, що може прислужитися фашистам. Одразу спалили два млини. Прийшли німці. Їхні гарнізони стояли у Сарнах, Дубровиці, Володимирці. Щоденно німці проїжджали через село, збираючи “мито”: жито, молочні продукти, м’ясо. Фашисти робили обшуки, вилучали зерно, діжі для тіста, жорна, молотарки. За зберігання – розстріл. Молодь агітували виїжджати у Німеччину. Та дівчата й хлопці не хотіли. Німці ж проводили нічні облави. Молодь переховувалась у лісах.

Дехто переховував єврейські сім’ї. Мій батько прихистив сім’ю єврея Михеля. Та коли у 1943-му році німці забирали євреїв у гето в селі Бережниця, не вдалося це приховати. Я дружив із синами Михеля й носив їм у гето їсти. У вересні 1943-го року усіх євреїв вишикували на шосе і погнали у Сарни. По дорозі старих і хворих розстрілювали. У Сарнах відбулася масова страта євреїв. Довго ворушилася і стогнала земля під їхніми тілами…

– Коли ж з’явились перші світлі звістки?

– Запам’ятався січневий вечір 1944 року. Десятого січня у хату Михайла Кохтюха, де я був на вечорницях, зайшли радянські розвідники у білих маскувальних костюмах. Село було звільнене. Через Осову проходив Перший український фронт, яким після смерті Ватутіна, командував Конєв. Війська йшли через село понад два тижні: танки, автомашини, піхота. Найбільше було кінноти, використовували навіть верблюдів.

Та хоча територія була звільнена, німці робили нальоти з військового аеродрому Мінська. На село падали бомби. Декого смерть від вибуху застала прямо в домівках. Коли прийшли наші війська, бої відкотились, село чекало кінця війни.

– Даниле Кириловичу, розкажіть про свої фронтові дороги.

–У червні 1944-го мене зарахували у трудову армію, та я пішов на фронт добровольцем. У Києві зустрів свого батька, який служив у кулеметній роті. Після навчання потрапив у 227 дивізію, яка воювала під Псковом. Тут зустрів свого односельця Івана Мечкала. У Німеччині була ще одна зворушлива зустріч. Коли стояв на варті, повз мене проходив кулеметник – мій шкільний товариш Дмитро Прокопчук.. Звістку про перемогу приніс командир Несторенко. Радості не було меж. Проте були ще бої за Прагу. Додому демобілізувався у 1950-му році.

Все життя виховував та зміцнював молодь. Не для війни та страшних випробувань, а для квітучого життя.

Вікторія НОВАК,
Дубровицький район.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору