bank-ua.com
Рівне:
Останні новини
» » Брати Капранови побували в Рівному

Брати Капранови побували в Рівному

Брати Капранови побували в Рівному


Кібернетики за освітою, українські видавці, письменники, публіцисти, громадські діячі і просто брати-близнюки Капранови відвідали Рівне. Зустріч відбулася у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені акад. С. Демянчука.
У невимушеній атмосфері брати поділилися секретами видавничої справи, розповідали про свою творчість, читали уривки зі власних книг, охоче відповідали на запитання і навіть фотографувалися разом із слухачами «імпровізованої лекції».
- Чому ви вирішили займатися видавничою справою?
- З дуру! (посміхаються – авт.). Просто не уявляли, що це таке, а книжки писали. Якби знали цю кухню, то ніколи в житті не взялися б за видавництво. Насправді ми були змушені це зробити, бо тоді ніхто, крім нас, таким не займався. Коли жили у Москві, на початку 90-их почали писати свою першу книжку “Кобзар 2000”.
Працювали над нею 10 років. Дописували вже у Києві, куди переїхали 1998 року. Опинившись у столиці, ми застали тут книжковий голодомор. Видавництва не друкували українських книжок, книгарні їх не продавали. Звичайно, не можна було й сподіватися на те, що хтось опублікує нашу книжку. І ми вирішили взятися за видавничий бізнес. Перший наш книжковий проект – каталог книжок поштою “Книгоноша”. 1998 року ми зібрали з усіх видавництв книжки українською мовою, які були на складах, незалежно від року видання. Назбиралося 600 найменувань, усі вони ввійшли до першого каталогу. Отже, 1998 року в Україні існувало лише 600 назв книжок українською мовою, це засвідчено документально. 1999 року ми разом із телеканалом 1+1 та шоколадом “Корона” організували перший конкурс української гостросюжетної літератури “Золотий Бабай”. Переможцем став роман Василя Шкляра “Ключ”. А вже 2000 року стартувало видавництво “Зелений пес”. Першою книжкою, яку ми видали, став роман Леоніда Кононовича “Я, зомбі”. А у 2001 році нарешті вийшов наш “Кобзар 2000” з ілюстраціями Владислава Єрка. Нам пощастило – ми не вивчали українську мову у школі. Були звільнені за станом здоров’я як від зайвого предмету. І саме завдяки цьому не встигли зненавидіти українську літературу, як більшість школярів. Ми вчилися на власних помилках, досліджували, чого хоче читач, якою має бути книга, щоб її купили, і хто ніколи не придбає те чи інше видання. Дійшли висновку, що один і той же текс, але під іншою назвою користується різною популярністю серед читачів. Це стосується і обкладинки, адже адресатність кожної книги має відповідати її зовнішньому вигляду. Найстрашніше у видавничому бізнесі - помилитися із читачем, тобто текст розрахований на одну аудиторію, а обкладинка - на іншу. Тому назви книгам видавництва дають самі, окрім випадків, коли автор гіперпопулярний, адже вдала назва - це інструмент видавця
- Чи важко в Україні займатися видавництвом книг?
- Видавати книжки в Україні не варто, тому український видавець має бути хитрим та творчим, щоб займатися цим. Адже це підпільна боротьба за прилавки в крамницях, і виграє той, хто краще знає потреби аудиторії, вміє зацікавити і втримати.
- Які книги ви друкуєте?
- Ми видаємо книги різних жанрів, різних авторів. Адже це розраховано на різну аудиторію. Хоча, відкриємо секрет - в Україні більше читають жінки. Проте ми видаємо книги не лише для них, а й для дітей, для чоловіків, ліричні, бешкетницькі твори, публіцистику, але в основному це все ж художня література.
- Як ви шукаєте авторів, яких публікуєте?
- Зараз, ми вже знаходимося на тому етапі, коли автори самі до нас приходять. Ми розпочинали цю справу 10 років тому, коли в Україні взагалі нічого не видавали. Тому до нас прийшов Шкляр, Дяченки. Можна сказати, що нам просто пощастило, адже вчасно опинилися у потрібному місці.
- Які критерії до текстів, які ви друкуєте?
- Рукопис має підходити для аудиторії, на яку націлене видавництво. Якщо текст відповідає рівню – ми його видаємо.
- Чи всі книги свого видавництва ви читаєте?
- Ми не читаємо книги, які видаємо (посміхаються – авт.). Адже вміння абстрагуватися від власних уподобань і задовольнити попит аудиторії – головне у цій справі. Видаємо літературу для дітей – її якось соромно читати (посміхаються –авт.). Література для жінок теж не приваблює. Проте наші діти перечитали всі дитячі книги, видані нами, а дружини - всі жіночі.
- Які книги ви любите читати?
- Це, напевно, найскладніше запитання... Тому що як видавці мусимо читати ті рукописи, які надходять у видавництво, як письменники - всі твори колег, а як люди ми зараз в основному читаємо першоджерела, документальну, історичну літературу, а також товсті романи. Такого явища фактично нема в Україні, майже немає школи роману і дуже цікаво, чому? Тому читацьке навантаження у нас велике. Ми читаємо одну і ту ж книгу по декілька разів з метою розібрати її на шматки і дізнатися, з чого ж вона складається.
- Чим відрізняються європейські книги від українських?
- Перш за все ціною і тиражем. З точки зору якості і креативну провідні українські видавництва не гірші, ніж зарубіжні. Проте українська книга видається для людей з особливими потребами - українці хочуть читати україномовні книжки. Це не погано, але це обмежує книгу і робить її менш доступною для широкого загалу. Тобто українські книги видаються лише для українців.
- Чому ви вирішили писати свої книги?
- Спочатку ми взялися за перо, а потім стали видавцями. Першою нашою книгою є «Кобзар 2000». Судячи з того, що ми написали її, потім продовження до неї, а зараз закінчили ще одне продовження, то це, напевно, наша головна книжка. Хоча, можливо, ми ще напишемо щось таке хороше і велике.
Вікторія РИЧКО,
Рівне.
Переглядів Переглядів: 1093  Обговорень Обговорень: (0) 20-05-2010, 09:47
Читайте також:
Популярні
Історія про кохання
Історія про кохання 27 вересня 17:17
Три містичні історії
Я+ТИ
Я+ТИ 26 березня 18:54