bank-ua.com
Рівне:

ІЛЮЗІЯ КОХАННЯ

Таке життя 03-чер, 12:129 prov 1405 0
Буквально днями по радіо розповідали, як одна солодка парочка одружилася, познайомившись у всесвітній павутині під назвою Інтернет. Не заперечую. Але до віртуальних любовних історій я завжди ставилася з недовірою. Крім дружби і розваг, нічого серйозного у мережі бути не може. Гарантую на 99 відсотків. Зустріти людину до душі доволі важко й у звичайному житті, а що вже казати про світ павутини... Мої сумніви розвіялися, немов пелюстки вишневого цвіту за вітром, коли розпочала власну переписку...
Одна знайома сидить в чатах з ранку до ночі і з превеликим захопленням ділиться враженнями. Що не день, то новина. Тож спокусилася і я. Ціль - практикувати англійську, з хлопцями фліртувати в наміри не входило. Вела пошуки виключно серед англомовних іноземців, однак траплялися й курйози. І ось внаслідок одного різкого повороту моя англійська відійшла на другий план...
Його звуть Родіон. Ім’я саме про себе говорить – рідний слов’янин, ріднішого не знайдеш. Як він потрапив у моє поле зору, сама не могла зрозуміти, адже навіть приблизного натяку на англійську там не було. До того ж, він із Литви, такий собі далекий нащадок Ягайла Великого, князя Литовського. Принаймні зріст 188 см і вага за 100 кг. Випещений у кращих традиціях литовської кухні, залюблений у піщані дюни і соснові бори, овіяний нескінченними балтійськими бризами. Колишній спортсмен-плавець з’явився на світ під цілком відповідним знаком зодіаку. Родіон - Риби, і святкує день народження раз у чотири роки - 29 лютого. Якщо мова зайшла про Прибалтику, як не згадати про жіночу примху - місцевий бурштин. Не знаю, наскільки вам подобаються коштовності, мені особисто - дуже. Не секрет, що хлопців приваблює залізо на колесах, а дівчат - злиток золота. Мій товариш - не виняток, міняє автомобілі і все, що потребує бензину, як рукавички. Одного разу обмовився: “Примчу до тебе на “Харлеї” за мить”. Тоді я сприйняла це як жарт. Згодом зрозуміла - від нього можна очікувати чого завгодно.
Родіон одружився рано, та шлюб швидко розпався. Дружина виявилася справжньою зозулею, заради кар’єри відмовилася від дитини. Неймовірно, але факт. Немовля залишилоя на руках у молодого батька. Що сказати, прекрасна нянька з нього вийшла. З таким досвідом тепер можно йти у дитячий садок психологом працювати і на кухні ласощі готувати.
Фундамент особливої дружби закладався непомітно для нас обох. Ще трохи - і побудували б замок, в якому запанує мир, злагода і любов. Здається, ми знали один одного цілу вічність. Відповідно бесіди лягали на душу, як слова на гарну музика. До речі, на рахунок шикарного будинку в нього були наполеонівські плани. Я навіть позаочі стала берегинею вогнища. І тут в самий розпал переписки він зник. Знаючи про його постійні відрядження по Європі, не дуже переймалася. Лише одна думка не давала спокою: чому не попередив.
День за днем накручувала себе, аж в очах темніло і голова паморочилася. Щось сталося? Ще на додачу згадала про міст, який реконструювали в Австрії (а ним би він міг їхати). Або ж про літак в Іспанії, який ледь зміг приземлитися (раптом серед пасажирів був Родіон?). Та з часом заспокоїлася. Іноді впадала у ностальгію, та мусила з нею боротися, бо ж йдучи, ми ніколи не йдемо до кінця...
Минуло літо, осінь, і під кінець зими отримала від нього вісточку: “Привіт, моя маленька! Шалена туга за тобою навіює мрії. Вибач, за енну кількість прогалин у нашому спілкуванні. Сподіваюся, надолужимо втрачене”.
Новина дня розбурхала емоції і я крадькома жартувала: “Мабуть, вже увесь світ об’їздив, не відстаєш від жаби-мандрівниці”. “Якби ж... я по лазаретах бігаю. В комі лежав під крапельницями. Тепер щодня - жменя пігулок. На роботі можна поставити хрест, а свідоцтво водія стало макулатурою. Мотоцикл-мрію продав, задля примх медперсоналу. Я плакав. Завтра виписують додому”.
Ситуація доволі знайома - страх перед майбутнім, душа кричить. Завдяки цьому ми зблизилися. Занурилася якомога глибше в його життя і на кожне запитання мала відповідь. Віра в себе і в людей творить дива. День у день він телефонував, закидав мене листами, римованими рядками, всім, чим тільки можна. Крок за кроком він переступив межу дружби. “Про що б не думав, завжди з’являєшся ти. Іскорка твоєї душі, потрапивши в моє серце, пробудила в ньому вулкан почуттів, із яких виросла вогняна квітка палаючої пристрасті і любові”.
Я опинилася у вирі слів, емоцій, можливо, закоханості. Родіон підбирає ключі до мого серця. Зостається відчинити двері і увійти...
Святкували Пасху душа в душу, ви ж розумієте - віртуально. Та раптом дзвінки і усілякі знаки уваги припинилися. У мене паніка. Не можу відкинути думки про стан здоров’я мого лицаря. Знаходжу в собі сили і всю енергію любові посилаю йому. Молю Господа, аби оберіг від лиха. Моє шосте чуття не підвело – він знову був у реанімації. Та поступово Родіонові ставало ліпше. Не лише лікарі побороли кризу, а й я, і він, і ми разом.
А потім... А потім його знову не стало. Моя більш ніж дружба не могла зрозуміти холодного мовчання, а в рідких телефонних розмовах я відчула зовсім іншу людину. Він став незрозумілим, якщо не чужим...
І все ж таки був період справжнього польоту, коли ми опинилися на двох кінцях срібної павутинки. Коли серця співали на півтона вище, і небо здавалося безхмарним та близьким. Але для Родіона наше майбутнє залишилося в минулому, як один із його віршів:
Будь теплим вітром на губах,
В очах - конвалією тою.
Рядком ти будь в моїх віршах,
Та тільки поруч будь зі мною!
І я була вітром, була конвалією, та, на жаль, залишилася лише рядком незакінченого вірша.
Ірина Пучковська,
Рівне
Похожие новости
Оставить комментарий
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Липень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 
Вгору