Бродив привид у Вовничах…

У шістдесятих роках минулого століття представник райкому комсомолу побував у колгоспі “17 Вересня”, що на Млинівщині. Щойно господарство із найродючішими чорноземами у районі очолив беручкий і хазяйновитий чоловік, який не просто відсиджувався у м’якому кріслі, а намагався діяти по совісті і честі. Відтак, невдовзі у селі збудували двоповерхову восьмирічну школу, у яку із задоволенням та з надіями на додаткові освітні імпульси вселилася місцева дітвора.
Змінила прописку і колгоспна контора: із дядьківської хати, збудованої, мабуть, ще за якого царя, перемістилася у колишню школу. Тішилися тамтешні працівниці, що нарешті і у них буде як у людей. Не дивно, що жінки взялася наводити марафет у кабінетах і коридорах.
У горішньому приміщенні контори голова колгоспу задумав обладнати модерний зал засідань. Для такої відповідальної та ідеологічно важливої роботи запросив художника-оформлювача – представника братнього російського народу. Той залюбки взявся за роботу. І вона кипіла у його руках. Щоправда, інколи у творчих буднях виникали паузи. Це бувало тоді, коли художник одержував заробітну платню і кілька днів “відволікався” від мистецтва у місцевому буфеті. Після цього знову з головою занурювався у роботу.
Коли ж зала засідань набрала відповідного естетичного вигляду та ідеологічного змісту, туди заглянув посланець районної комсомолії. На перший погляд, здавалося, усе було, як книжка пише: рівненькі ряди крісел, трибуна, стіл, як і годиться – портрети бородатого Маркса і лисуватого Леніна, а під ними – цитати із їхніх, так усіма й непрочитаними, праць. До ленінської тези про те, що хтось колись та й прийде до перемоги так званої соціалістичної праці, у комсомольця, як кажуть, претензій не було. А ось Марксів “привид комунізму” відразу насторожив і навіть спричинив душевний неспокій. Річ у тім, що художник в міру своїх лінгвістичних здібностей переклав і “приліпив” під портретом Маркса його цитату із “Маніфесту комуністичної партії”: “Призрак бродить по Європі – призрак комунізму”. Далі – три крапки і підпис - Карл Маркс.
Щодо якості перекладу, то грець із ним. Але вирвана з історичного і часового контексту художником-немарксистом цитата не тільки грішила філологічним несмаком, а й спотворювала суть Марксового вчення.
Зауваживши, що гість із райцентру надто пильно приглядається до його доробку, художник поцікавився, що ж все-таки не так. А потім з достоїнством, ледь не б’ючи себе в груди, запевнив, що перекладав цитати сам.
На фінал цієї ідеологічної дискусії встиг голова колгоспу. З’ясувавши суть проблеми, він пополотнів. Добре усвідомлював, що за такий прокол по голівоньці районне начальство не погладить. Відчувалося, що крісло голови колгоспу захиталося, миттєво потьмяніла подальша службова кар’єра. Якби про таке довільне трактування вчення Карла Маркса дізналися ідеологічні пастухи в погонах і без них, то керівнику господарства та іншим сільським “босам” довелося б якщо й не сушити сухарі, то замість ручок і рахівниць брати у руки вила і лопати.
Однак голова колгоспу вирішив на місці виправити політичну помилку і без будь-яких вагань щиро попросив гостя:
- Зробіть вигляд, що ви нічого не бачили і нікому про це не доповідайте. Ми вже замінюємо цитату…
До вечора під портретом Маркса у залі засідань колгоспної контори “привид” випарувався. На його місті з’явився інший вислів. Цього разу його вибирав сам наполоханий голова колгоспу, а консультував його секретар партійної організації колгоспу, який захмелів від радощів, що “привид” не бродитиме кабінетами районного начальства. Парторг розумів: навіть сільський клуб у колишній церкві (прости, Господи, грішних безбожників) не врятує від спритних до розправ чиновників із райцентру.
Представник комсомолу обіцянку дотримав і про домовленість нікому не розповів. Зрозуміло, що він неабияк ризикував, бо витік мінімальної інформації про такий інцидент чи бодай найменший натяк на узгоджене замовчування ідеологічного промаху міг і обернутися для нього великими неприємностями. На щастя, люди, посвячені у таємницю про цей випадок у селі Вовничі, виявилися порядними і десятиліттями зберігали згадку про нього лише у власній пам’яті…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинівський район.