Рівне:

Створення та просування сайтів

Покаяння йде із Заполяр’я

Таке життя 22-лип, 2010, 10:189 prov 1 155
Мій добрий знайомий Василь Савчук не забуває вчасно забирати на поштампі чергові випуски мартиролога “Покаяння”, що видається в Сивтивкарі – столиці Республіки Комі. Пан Василь ось уже втринадцяте отримує книги, на обкладинці яких написано “Зберігати вічно”, і передає у Дубенську міську бібліотеку та Державний історико-культурний заповідник. Є в мартиролозі гіркі рядки, що стосуться і багатостраждальної родини Савчуків із невеличкого приміського села Гірники.
Сумна книга – скорботна пам’ять сотень народів, представники яких були кинуті в пекло ГУЛАГу, один із “островів” якого знаходився в Комі. Події першої половини 20 століття засвідчують низку політичних репресій, про які потрібно знати не заради помсти, а задля покаяння. Позаяк тільки воно очищує душу, залишаючи в ній місце для милосердя.
В’язницею під відкртим небом став суворий північний край. Багато років діяла там нещадна репресивна машина проти власного народу. У 23 таборах одночасно перебували, знемагаючи в нелюдських умовах, 250 тисяч в’язнів – людей талановитих, мислячих, старих і молодих, різних віросповідувань, а головне, що здебільшого безневинних. Більшість із них розстріляли, замучили нелюдською парцею, закатували голодом і холодом. І лише невелика частина жертв повернулася у рідні краї після проходження семи пекельних кіл.
Уважно перегорнімо сторінки “Покаяння”, де наведені довжелезні списки репресованих. Уже в першому томі на 1021 сторінці є кілька рядків про Савчука Йосипа Григоровича, 1899 року народження, українця із села Гірники Рівненської області, батька Василя Савчука. Він був арештований 7 лютого 1946 року і засуджений вже 17 червня Верховним Судом Комі АРСР на 10 років ув’язнення та 5 років позбавлення прав. Верховний Суд Російської Федерації зменшив термін позбавлення волі до 8 років.
В’язень перебував у таборі Каджером Кожвинського району 12 років. Не пощадили сталінські репресії і дружину селянина, матір восьми дітей, Степаниду Микитівну. Не звернули уваги навіть на те, що в сім’ю гірницького хлібороба прийшли з фронту три похоронки – на Степана, Михайла та Олексія.
Двічі побував у Республіці Комі пан Василь. Вперше – під час повернення зі служби на Далекому Сході, а вдруге – забираючи хворого батька з табору; добратися додому самотужки Йосип Григорович вже не міг. Всього рік життя на волі відміряла каторжнику доля. Він ще встиг благословити до вінця Василя.
Прізвище Савчук ще двічі знаходимо на сторінках “Покаяння”. Агафію Родіонівну, 1917 року народження, “запроторили” у спецпоселення в 1945 році як члена сім’ї учасника ОУН. Разом із нею залишився у Заполяр’ї її восьмирічний син Іван, який тепер на прохання двоюрідного брата і висилає в Дубно томи мартирологу. Він переконаний, що з цією книгою повинні ознайомитися на малій батьківщині студенти, школярі, педагоги, парвознавці, та і загалом всі українці, аби зрозуміти, якою ціною давалася свобода, як вмирали ГУЛАГівські в’язні. Аби знати, що, наприклад, напровесні 1950 року в Особливому таборі № 1 числилось 3500 в’язнів; із 1800 українців 80 відсотків було “західняків”, засуджених в 1944 -1947 роках. Також були литовці, латиші (відповідно 800 і 300 людей), естонці та німці (по 200 осіб). Таке співводношення національностей було і в інших таборах.
Біля багатьох прізвищ, наведених у томах мартирологу, є примітка “Із в’язнів”. Тобто маються на увазі повторні вироки. А вивозили ж цілими сім’ями з різних місцевостей: Сабельников – росіянин, Савелаєв – комі, Садиков – татарин, Саллінян – фін, Салтик – поляк, Сафаров – іранець, Севастр – молдаванин, Сигле – німкеня, Сидоров – якут, Суйшна – монголка, Суханєк – чешка, Сун-Сун – китаєць. Були серед ув’язнених також і хорвати, і туркмени, і англійці, навіть американці...
В Україні повинен відбутися суд над творцями зла. Адже потрібно знати всіх, хто завинив перед мільйонами земляків.
Василь Яноші,
Дубенський район.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору