У цьому храмі зцілюються стражденні

Кожен із дубенських храмів вирізняється з-поміж інших якоюсь родзинкою, що цінується прихожанами, скликає паломників. На території одного поховані представники шляхетних княжих родів і відомих релігійних постатей, в іншому побачите вівтарі, у створенні яких брали участь учні відомого майстра різьби Іоана Пінзеля. В одному з храмів краю прихожани є ікона, подарована князем Костянтином Острозьким, а там скликає на службу Божу стародавній дзвін...


Страклівський храм Різдва Пресвятої Богородиці, що на околиці міста, теж має декілька особливостей. Насамперед, це солідний вік, а також тут зберігається чимало реліквій, від яких сходить благодать. Тут же, на подвір’ї храму, стоїть незвичний пам’ятник.
Гортаючи
сторінки історії
Настоятель храму о. Іван (Дуда) показав документ, що засвідчує – заклала його кременецька поміщиця Анна Пузина в 1665 році на пам’ять про чоловіка, земського судді Михайла Пузина та на Божу славу на місці, де колись стояла стара церквиця (згадується в 1545 році). У своєму заповіті благодійниця віддала для святої обителі нерухоме майно та капітал готівкою. А ще застерегла, щоб монастир і монахи завжди перебували в православ’ї, бо в іншому випадку відсторонить від усякої влади над монастирем, а заодно від володіння селами Страклів, Волиця, Комарівка.
Щоправда, час вніс свої корективи. На початку XVIII століття монастир захопили уніати, що призвело до його морального занепаду - обитель приєднали до Кременецького базиліанського монастиря. Але в ХІХ столітті святиня знову повернулася у лоно православ’я.
Нинішні вісім дзвонів збереглися із 1933 року. На найбільшому, вагою у півтонни, вибиті образи Пресвятої Богородиці та Святого Миколи Чудотворця та слова молитви: „День і ніч хвалу богу возвіщаю, тучу розганяю, за живих молюся, за умершими плачу.” Його придбали парафіяни на відомій фабриці братів Пельчинських (Перемишль). Серед реліквій храму – декілька дорогих ікон. Згадаємо старовинний образ „Успіня Божої Матері”, яка оновилася, кіот із іконою „Воздвиження Чесного Хреста”, створений після того, як минула епідемія холери в 1895 році. А ще прихожани можуть преклонитися до ікон, які паломники придбали в Палестині та на Афоні. Так, у кіотах поміщено „Божу Матір” і „Спасителя Ісуса Христа”, а також „Царя слави” та „Коронацію Божої Матері”. Декілька ікон презентував церкві підполковник Бєліков. Історія, пов’язана з ними, повчальна і водночас сумна. За канонами віри на подвір’ях храмів ховають священиків та людей, котрі служили в ім’я господньої слави. А тут – могила трирічної дівчинки. І зворушливі рядки на надгробку : „Ох, Надя! Залишила ти в цьому тлінному світі сумуючих за тобою людей, і матір, і батька. Пробач їм цей сум, радій у вічнім мирі, в блаженному спогляданні Всевишнього Творця.
За переказами старожилів, вона була дочкою військового інженера. В 1889 році Бєліков, глибоко віруюча людина, взявся допомогти сільській громаді в ремонті храму, ще й підлеглих з гарнізону залучив до благородної справи. Солдати звели риштування для зовнішніх робіт. Туди й вибралася дівчинка, однак на висоті не втрималася. Дитина впала і загинула. Згорьовані батьки на цьому місці поховали доню. Офіцер щороку замовляв заупокійний молебень, подарував церкві декілька дорогих образів, щоб прихожани перед ними молилися за упокій спочилих у Бозі.
Тут мощі дев’яти
святих угодників
З’явилися вони у храмі теж через вельми скорботні обставини. Наприкінці ­20-их років минулого століття в родині глибоко віруючого залізничника Сидора Гудими одне за одним вмирали діти. Односельці не могли пояснити, чому з подвір’я церковного касира тричі виносили маленькі труни: батьки ходили до храму, дотримувались постів, сповідалися. А ще ревно молилися за здоров’я двох най молодшеньких, просили Всевишнього зглянутись над родиною, пожаліти їх.
...Того дня восьмирічна Оленка зробила з бляшанки кадильницю, взялася обкурювати нею на пасовищі хлопчаків. Вилетіла із бляшанки через дірку жарина, потрапила на платтячко. Спалахнуло воно факелом. Оленка померла від опікового шоку. Ще одна рана закарбувалася у душах подружжя Гудим.
Щоб не втратити останню дитину, батьки вирішили зробити велику пожертву для місцевого храму. Добився у владики Почаївської лаври благословення на придбання частини мощів святих угодників, отримав на це дозвіл церковних ієрархів. Але процедура зібрання мощів з різних частин світу вимагало чимало часу, певних витрат коштів. Благочестивий страклівець здолав усі перешкоди. Виготовлено спеціальний кіот для реліквій, ченці привезли мощі. І ось в 1930 році з Почаєва у село доставили священний скарб. Над ним провели урочистий молебень, першими до мощів преклонилися Гудими. Всевишній зглянувся над сім’єю - біда обминула останню дитину.
Відтоді в кіоті зберігаються частинки мощів священномучеників Трифона та Харлампія, великомучеників Федора Стратилата, святого апостола Симеона, родича Господнього, великомученика й цілителя Пантелеймона, святого Іоанна Милостивого, мученика Інокентія, преподобного Іова та єпископа Григорія Низького. Ці люди найвідданіше служили Богу, частинка їх нетлінних мощів – священні речі - стали оберегом для віруючих. Як правило, від них стражденні отримують благодать, біля них трапляються дива. Бо хіба не диво, що мощі врятували останню дитину Гудим, яка далі продовжила рід робітника?
Не треба їхати
за зціленням у світ
Протоієрей отець Іван розкаже про непоодинокі випадки, коли святі мощі допомогли приреченим позбутися недуги. Десять років тому прийшла у храм односельчанка в сльозах: однорічного внука лікарі визнали безнадійно хворим. У діагностичній поліклініці Львова йому поставили смертельний діагноз, пізніше підтверджений спеціалістами Київського науково-дослідного інституту. В столиці порадили сподіватись на допомогу Всевишнього. Жінка радилась, як повезти хлопчика в столицю, аби прикласти до мощів мученика Пантелеймона. Отець Іван їй сказав, що це можна зробити і в Страклові. Вітрянка знітилась: „ Ми хотіли зробити все таємно, бо чоловік — комуніст, та й діти відомі в районі люди. Почнуться суди-пересуди, будуть неприємності”.
Настоятель храму довів прихожанці, що манівцями до Всевишнього не приходять, а йдуть відкрито з щирою вірою без боязні перед людьми, а зі смиренністю перед Богом. Родина принесла хлопчика в храм, над ним священик прочитав благальну молитву, а потім поклав його на кіот із мощами. Через два місяці радісна бабуся повідомила отця Івана, що слідів пухлини мозку в клініках Львова та Києва не виявили. А прийшла вона в храм замовити подячний молебень.
Ще один переконливий доказ, що святині допомагають стражденним - лакований кіот обрамлений вишитими рушниками. Це робота прихожанки, котра дивовижно зцілилася від білокрів’я. Бувало, її під час богослужіння непритомною виносили, та жінка щиро молилася, благала про допомогу, припадаючи до мощів. І недуга відступила – тепер прихожанка бадьора, трудиться. Взялась за рукоділля, мріє оздобити вишивкою хоругви.
Люди йдуть приклонитися до страклівських мощів сім’ями. Якось заїхала сюди родина з Білорусії. Молились за здоров’я дочки Катерини. Приклалась до мощів паломниця з надією на одужання. І вона його отримала. Як і хлопчик із Сарненського району (хворів білокрів’ям). Важко було дивитися у зболені очі малого мученика. Але в Святому Письмі сказано, що кожному – по вірі його. Пізніше отримав отець Іван вдячного листа від батьків хворого Сашка, де були такі слова: „Йому Бог допоміг одужати.”
Шанують у храмі також ікону „Богоматір на руках із Предвічним Младенцем”, що оновилась у 1929 році. З нею також пов’язують зцілення від важких хвороб.
Мешканці Страклова з благоговінням ставляться до святинь, що знаходяться в їхньому унікальному кіоті. Таких, мабуть, не так уже й багато в храмах України.

Василь ЯНОШІ,
Дубенський район.