Рівне:

Створення та просування сайтів

Дізналися про невідомі сторінки села

Особливий погляд 07-жов, 2010, 10:269 Lobanovskiy 1 182
Нещодавно видавництво „Волинські обереги” випустило в світ доповнену історико-краєзнавчу повість „Минувшина Рівненщини – далека і близька”. Автор – журналіст, колишній працівник архівних установ обласного центру Чеслав Хитрий – не лише розширив рамки твору, але й доповнив написане невідомими даними, новими фактами.


Краєзнавець поставив за мету допомогти читачеві збагнути, осмислити важливі події, проблеми нашої минувшини, спонукати мислити. Адже сповідував настанову видатного українського вченого і письменника Миколи Костомарова, який заповідав, що „правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди”.
Занурюючись історію краю, невтомний дослідник знову взяв у союзники дещо незвичного „партнера” – матеріали архівів, публікації та праці польських авторів, що донедавна нехтувалися панівною ідеологією. Це засвідчує і ґрунтовна історико-краєзнавча розповідь про село Малинськ Березнівського району, вміщена в цьогорічному виданні повісті.
Спершу населений пункт неподалік ріки Язвинки, притоки Горині, іменувався „Урочище Коза”. Подейкують, ніби в далекі часи, за легендою, тут було знайдено в багні козу (себто серну), врятовано і відпущено на волю. А ще є твердження, ніби залізничну станцію і саме село заснували в урочищі Малинному, де були зарослі малини. Власне, поселення біля Яринівського роз’їзду виникло на початку ХХ століття. З 1907 року носить назву Малинськ. Його історію можемо простежити за польським щоквартальником „Волинь Бліжей” від 2009 року. Виявляється, життєдіяльність поселення нерозривно пов’язана з будівництвом залізничної колії Рівне-Вілено яке, завершили у 1905 році. Отож, навколо станції за десять років виросло ціле робітниче селище. А назву станції дав у 1905 році імператор Микола ІІ під час свого інаугураційного переїзду спеціальним потягом - на честь прізвища дружини польського прикордонного магната Малинського, через маєтки якого пролягала магістраль. Так всеросійський самодержець пошанував надзвичайну красу жінки.
Тоді ж у селі почали діяти два лісопильні підприємства, власником одного з яких був вже згаданий Малинський. Коли виникла потреба в робочій силі, питання вирішили просто: надіслали сюди арештантів – учасників революційних подій у Варшаві, Лодзі, Мінську, Петербурзі, Харкові, Києві. Були серед них люди різних політичних уподобань, переважно атеїсти. Потім звели смолярню, лісопильний завод, декілька бараків, житлово-господарських будівель, магазинів... Ось так сформувалося поселення, котре невдовзі стало відоме в Європі завдяки потужним лісопильним підприємствам, і ось уже більше століття існує на мапі нашого регіону. А було це століття вельми неспокійним. Під час першої світової війни село спалили, а людей вивезли вглиб України (до Херсону), звідки лише через декілька років повернулися додому. Мінялася влада, наче карти в колоді. Займали село німецькі окупанти (1918 рік), потім підрозділи отамана Петлюри, польські війська (1919 рік), загони Червоної армії (1920 рік). Невдовзі за 50 кілометрів від нього проліг державний кордон між Польщею та СРСР.
Вийшов із першої світової війни населений пункт знищеним і обезлюдненим, та з часом підвівся з колін. Хочеться згадати про загальноосвітню школу, що функціонувала у ті роки. Там викладали чудові педагоги. Хочеться згадати про Міхала Альберта. Чоловік опікувався не лише навчальним процесом, але дбав і про харцерство, організував народний університет. А його дружина пані Ядвіга вела театральний гурток, організувала струнний оркестр. Недарма тодішня влада відзначила директора школи Золотим хрестом Заслуги. До речі, поляк за національністю, директор чимало робив для того, щоб освіту отримували українці, росіяни, євреї. А потім настали доленосні події 1939 року та німецько-радянської війни. До них змонтовано потужні фортифікаційні укріплення, створюються два великі комплекси казарм, де розмістилися польські підрозділи для охорони цих фортифікацій... Всіх євреїв вивезли і знищили в гетто містечка Березне. Партизани під орудою Сидора Ковпака не минали села, де заготовляли продукти харчування. Нацисти розстріляли не лише євреїв, але й 198 представників інших національностей. Після визволення, поляки виїхали на свою маленьку батьківщину.
Ось така історія поселення від часу його заснування до травня 1945 року, мешканці якого пережили найрізноманітніші біди, та ніколи не втрачали віри в світле завтра. У цьому ще раз переконався пан Чеслав, побувавши в земляків (батьки його мешкали на хуторі Панів, що між Малинськом і Яринівкою).
І хоч „Минувшина Рівненщини – далека і близька” вийшла накладом лише 500 примірників, автор вважав за можливе подарувати 10 книг шкільному історико-краєзнавчому музею. Відбулася щира розмова небайдужих до нашої далекої та недалекої минувшини.
Педагоги, присутні на зустрічі з краєзнавцем, зауважили, що більшість матеріалу, вміщеного в нарисі, була невідомою для них, та тепер стане у пригоді в роботі з учнями під час виховних заходів.
Василь Яноші,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору