Одруження гульвіси

Йому казали: “Не одружуйся, це не для тебе”. Напевно, зі сторони видніше. Хоча такі нісенітниці можуть спадати на думку тільки справжнім друзям або ж співчутливим спостерігачам... Але хто й коли дослухався до порад навіть наймудріший і найавторитетніших осіб? Та й молодецька зухвалість бере гору – чому б не одружитися на красуні, яку хочеться підкоряти, носити на руках і служити тільки їй.


Він ще не вийшов з того віку, коли забувають про вечірки, дискотеки, бари. Навіть сам факт заручин не усвідомлювався як фінішна стрічка. Тож коли шеф виділив матеріальну допомогу до одруження, замість того, щоб купити костюм, майбутній наречений опинився в казино. Гаманець спустошив так, що навіть на нічне таксі не знайшлося пару гривень... Просто чоловік звик до свободи і бачити себе у іншій ролі було надскладним завданням. Про наречену можна сказати те саме. Їй пальця до рота не клади. На одному місці не всидить. Захотіла на танці - і пішла собі з подругою, хай навіть на його день народження. Так люди і знаходять один одного, подібне притягує подібне.
І ось нарешті обрано час та місце проведення церемонії. Наречений заробив грошенят, щоб поповнити прогалину в майже сімейному бюджеті, яку випадково утворив похід у казино.
Вже обрано свідків, є домовленість з тамадою, замовлено весільний букет. Молодята, хоча й живуть уже разом, однак останню ніч несімейного життя вирішили провести по окремо – для обох це останній ковток свободи. Красуня-наречена збирається до батьків, вже уявляючи себе у розкішній білій сукні, у якій, безперечно, буде найвродливішою і найщасливішою.
- До скорого побачення, мій любий, - кидає на прощання. – Сподіваюся, цей день запамятається навіки-вічні нам обом.
Він поцілував її так смачно, як можна цілувати свою половинку, і задоволений виконаним ритуалом провів на зупинку. Радість та сум злилися воєдино. Думки воювали між собою. Почали закрадатися сумніви: а навіщо й справді йому потрібен той штамп у паспорті? Трохи запізно спохватився... Щоб заспокоїтись, закурив. Ноги, наче самі собою, понесли до товариша. Ніхто не планував влаштовувати передвесільні посиденьки, холостяцьку вечірку чи щось подібне. Проте справжня чоловіча дружба ще існує у світі. У Ігоря, завтрашнього свідка, округлилися очі, коли на його порозі з’явився заклопотаний наречений.
- І куди це ти зібрався на ніч?
- Я навряд чи сьогодні засну. Бери гітару і...
Вони зрозуміли один одного з півслова. Ігор був одним із тих, хто підтримає в будь-який момент, і тому не міг позбавити товариша останнього холостяцького вечора. Перед тим, як вирушити на пошук пригод, друзі зайшли у магазин, попередньо обдумали, чим порадувати душу, щоб вдруге сюди не йти. Все було б гаразд, якби не перенасичення мозку караваном ідей, думок. Зазвичай жартують про дівочу пам’ять, та зараз йдеться про хлопчачу, не менш коротку. Свідок забув про краватку, яку мусив одягти на завтрашню церемонію, а без неї зовсім не тот ефект. Незважаючи на юнацьку безшабашність, хотілося виглядати елегантним, і дорослішим. Робити нічого – треба повертатися на квартиру до нареченого. Та спрацював закон підлості або жіноча інтуїція. Біля нареченого, навантаженого „провізією”, і свідка, який ніс гітару, раптом зупинився автомобіль. З нього не просто вискочила, а вилетіла обурена наречена. Друзі остовпіли. Вона також щось забула на квартирі, тому й поверталася і спіймала їх на гарячому. Молода жінка бачить, як її коханий, майбутній глава сім’ї, замість того, щоб раніше лягти спати, бродить по вулиці, немов пес, котрий щойно зірвався з ланцюга. Що було далі, можна тільки здогадуватися. Ігор мовчки ретирувався, щоб і собі не отримати на горіхи. І правильно зробив - третій в таких ситуаціях зайвий.
Та наречений таки не здався і не полишив наміри влаштувати на останок холостяцьку вечірку, яка перервалася, навіть не розпочавшись. Його не втримав вдома навіть футбольний матч.
Руки трохи тремтіли, коли дзвонив у двері. На порозі з’явився Сергій. “Як вчасно ти прийшов!” - зрадів він гостю...
Додому наречений повернувся вже наступного дня з важкою головою і ще важчим почуттям провини. Весільні речі знаходились десь у шафі, на душі було ніякого. Невже перехотілося йти під вінець? Невже він може втратити шанс бути щасливим через гулянки? Хто придумав ці офіційні шлюби? Не чоловіки, це точно. Та без жіночої фантазії і без самих жінок життя немає сенсу. „Я кохаю її не за те, хто вона, а за те, хто я, коли вона поруч”, – подумав наречений і кинувся приводити себе до нормального вигляду.
До нареченої запізнювався на годину. Він вже почав хвилюватися, чи, бува, не передумала кохана брати із ним шлюб? І її ж, напевно, теж гризли сумніви, а ще після вчорашньої сварки і його сьогоднішнього запізнення...
Вона й справді почувалася, як на голках, в думках - спекотна пустеля і бажання залишити все, що не збулося. Попри вмовляння подруг і нарікань мами, білосніжної сукні не одягала. Так і ходила по квартирі у спортивному костюмі. „Хочу бути на самоті, тільки б нікого не бачити, нехай би він і не приходив зовсім”, – промовляла подумки, вмостившись на канапі у своїй кімнаті, звідки вигнала усіх, і налаштовуючись заснути посеред усього цього гармидеру, що коївся вдома і на душі. Та коли, розплющивши свої яскраво-карі очі, побачила коханого, що стояв на коліні із трояндою в зубах, передумала. Щаслива була від того, що він прийшов. Нехай навіть і невиспаний. Вона ж його любить... За годину, після бурхливого примирення молодята оголосили гостям, щоб не хвилювалися, бо весілля таки буде, і вирушили до РАГСу . Наречена була найкрасивішою і найщасливішою. Наречений, як виявилося, теж. Цей день він точно не забуде.

Ірен Пучковська,
Рівне.