Кинув виклик системі

1975 рік в СРСР видався тихим і спокійним, мало чим різнився від попередніх і наступних: тривала всенародна битва за врожай, зводилися будови віку, проходили пафосні першотравневі демонстрації та жовтневі паради... Один із таких парадів для капітана ІІI рангу, замполіта великого протичовнового корабля “Сторожевой” Валерія Сабліна став останнім.

Коли скромний страховий агент Том Кленсі із Богом забутого американського містечка (штат Меріленд), який з дитинства мріяв творити пригодницькі романи і заробляти багато-багато доларів, якось прочитав у газеті заміточку про повстання на радянському військовому кораблі “Сторожевой”, його радості не було меж: виступ придушено з допомогою артилерії, політрук Валерій Саблін розстріляний за присудом трибуналу. Це ж готовий сюжет для політичного детективу. Залишилося тільки ординарний корабель перетворити в секретну атомну субмарину (так цікавіше), зробити бунтівника литовцем (так зрозуміліше), підключити до порятунку човна-втікача американський ВМФ плюс ЦРУ (так патріотичніше) і завершити все звичним хепі-ендом (так приємніше). Майбутній автор не поспішає, витрачає більше року на з’ясування технічних моментів, які опише у творі. Бо гра варта свічок. Роман “Полювання за “Червоним Жовтнем”” за короткий час стає бестселером: продано понад чотири мільйони екземплярів книги, твір перекладено на чотирнадцять мов, в голлівудській екранізації “Полювання...” головну роль грає Шон Коннері. Тим часом, з’ясовується, що Кленсі ненароком започаткував новий жанр американської белетристики - політичний детектив. За “Полюванням...” з’явились “Червоний шторм” та інші романи Кленсі в тому ж жанрі. Прізвище автора стає своєрідним товарним знаком...
На початку листопада 1975-го “Сторожевой” став на рейд у Ризькій затоці. Незадовго до цього корабель повернувся з тривалого плавання. За плечима екіпажу зосталися Середземне море, Атлантика й Куба. В майбутньому параді “Сторожевой” мав зайняти почесне місце. Ніхто не підозрював про те, що менше, ніж через дві доби назва корабля матиме гриф “Таємно”.
Увечері 8 листопада 37-річний замполіт корабля організував перегляд фільму “Броненосець Потьомкін”. Командира “Сторожевого” капітана II рангу Погульного Саблін зачинив на посту гідроакустиків. За командою замполіта було оголошено сигнал “Великий збір”. Матроси та старшини вишикувались на нижній палубі, в кормі корабля. До них звернувся Валерій Саблін і повідомив, що прийняв командування кораблем на себе і хоче повести його в Ленінград, аби звідти звернутись до всієї країни з відозвою: “Батьківщина в небезпеці, влада потонула в казнокрадстві й брехні, необхідні очищення, демократія, соціальна справедливість”.
Переконаний комуніст, він вважав радянську систему пародією на марксистсько-ленінську теорію. “Я впевнений, - писав Саблін, - що в нашого народу, як і 58 років тому, спалахне революційна свідомість, він доб’ється комуністичних відносин у країні...”
Замполіт “Сторожевого” готував себе до цього вчинку багато років. Його улюбленим героєм був лейтенант Шмідт, який підняв повстання на “Очакові”. Але Шмідт, залишившись на беззбройному кораблі, запропонував усім бажаючим покинути приречений крейсер; він ризикував тільки собою. Саблін же залишався вірним присязі, ризикував життям членів екіпажу “Сторожевого”, хоч його мета й була благородною.
Саблін був замполітом за покликанням: він вірив, що революційні помисли чисті - їх заплямовують, перекручують, роблять ницими злочинці, які примазались до революції. У Військово-політичну академію він вступив, пожертвувавши командирською кар’єрою, лише для того, аби краще пізнати революційну теорію. Можливо, він жалкував про цей крок, але не через втрачену кар’єру: на жодному з кораблів, де йому довелося служити, Саблін не зустрічав такої зграї відвертих пристосуванців, як у аудиторіях академії. Але він не зіпсувався у цьому середовищі. Наполегливо штудіюючи класиків марксизму, він записав на полях конспекту цитату крамольного тоді Бердяєва: “Людина може і часто повинна жертвувати своїм життям, але не особистістю”. Збереглась касета, де записано один із варіантів звернення Валерія Сабліна до співвітчизників: “Здрастуйте, товариші! Я звертаюся до тих, хто революційне минуле нашої країни відчуває серцем, хто критично, але не скептично оцінює теперішнє, хто чесно мислить про майбутнє нашого народу. Говорить великий протичовновий корабель “Сторожевой”. Ми звернулись через Командуючого флотом до Центрального Комітету КПРС і Радянського уряду з вимогою дати одному з членів нашого екіпажу виступити на центральному радіо й телебаченні з роз’ясненням радянському народові мети й завдань нашого політичного виступу. Ми не зрадники Вітчизни і не авантюристи, які шукають славу будь-якими засобами. Назріла крайня потреба відверто поставити низку запитань про політичний, соціальний і економічний розвиток нашої країни, про майбутнє нашого народу, що вимагають колективного, саме всенародного обговорення без тиску державних і партійних органів. Ми зважились на такий виступ із ясним розумінням відповідапьності за долю Батьківщини, з почуттям гарячого бажання добитися комуністичних відносин у нашому суспільстві”.
Отже, замполіт Саблін був патріотом, кришталево чистою людиною, доведеною несправедливістю до відчаю, кинув виклик системі. Батьківщину не зраджував, бажав для неї кращого майбутнього. І він не здригнувся, не визнав на слідстві домисли суду, ніби-то хотів скерувати корабель у Швецію. Саблін розраховував, що виступ “Сторожевого” підтримають ленінградці, а потім і вся країна...
Що ж являв собою ВПК “Сторожевой”? Спущений на воду в 1973 році (в 1975 році кораблю змінили назву і відправили на Тихоокеанський флот). Водотоннажність - 3200 тонн. Довжина - 123 метри, ширина - 14. Максимальна швидкість ходу - 32 вузли (понад 60 км/год), автономність плавання - 30 діб.
Озброєння: 4 ракето-торпеди з дальністю стрільби 35-50 кілометрів; 2 реактивні бомбові установки; 2 торпедні апарати по 4 торпеди (для уражень підводних і надводних цілей); 2 ракетні комплекси “Оса” (40 зенітних керованих ракет); 2 двогарматні артилерійські баштові установки.
Екіпаж: 195 чоловік. Особовий склад “Сторожевого” жодного разу у своїй історії не промахнувся на торпедних, мінних і артилерійських стрільбах.
Але не так сталось, як гадалось Сабліну. Незадовго до півночі з 8 на 9 листопада вахтовий офіцер підводного човна, черговий рейду на річці Даугаві (Рига), де стояли кораблі морського параду на честь свята Жовтневої революції, помітив на якірній бочці людину, яка розмахувала руками. Її зняли, - ось тоді командир підводного човна капітан II рангу Свєтловський дізнався, що старший лейтенант Фірсов утік із ВПК “Сторожевой”, аби повідомити про бунт на кораблі, який підняв замполіт Саблін, а він арештував командира, прагне погнати ВПК у Швецію. Свєтловський не повірив цьому чоловіку, який тремтів чи то від холоду, чи то від страху, чи то після випивки. Він знав Сабліна: не вискочка, не кар’єрист, здолав усі сходинки морської бойової служби, міг би сам стати командиром корабля, але принципово пішов у комісари. Доки командир субмарини думав, пролунав голос вахтового офіцера: “Сторожевой” знімається з якоря!”.
Дізнавшись про втечу Фірсова, Саблін не став змінювати рішення. Раптовість утрачена, однак відступати пізно, мости спалено. Знявшись із якоря, ВПК несподівано вийшов із парадного строю кораблів, дивом розвернувся у вузькій ріці і, набираючи швидкість, рушив у Ризьку затоку. З корабля в ефір понеслись радіограми на адресу центральних партійних і радянських органів, що містили такі вимоги: корабель оголошує, що йде в Неву до стоянки “Аврори”, і вимагає надати одному з членів команди можливість виступити на центральному телебаченні й радіо.
Про те, щоб повсталий корабель потрапив у Ленінград, і мови бути не могло. Напереріз “Сторожевому” була вислана ціла ескадра, а в небо піднята ескадрилья винищувачів і бомбардувальників.
Сторожові кораблі відкрили вогонь по надбудовах судна - ВПК не відповідав, продовжуючи рух. “Су-24” скинув бомби по курсу корабля. “Сторожевой”, чиї зенітні апарати могли знести 6 атакуючих літаків із 9 за один захід, не відповідав. Кращий пілот авіаполку Поротіков прицільно “поклав” бомбу під корму ВПК, пошкодивши гвинт (за ювелірне бомбометання Поротіков був потім нагороджений орденом, але ніколи його не носив).
Корабель почав описувати кола. До того часу звільнений моряками Погульний піднявся на капітанський місток і вистрелив у Сабліна з пістолета. Арештувавши пораненого в ногу замполіта, капітан II рангу вступив у командування і наказав зупинитись. На корабель висадився морський десант. Екіпаж “Сторожевого” доставили в Ригу, розмістили в берегові казарми. Співробітники КДБ негайно розпочали допити. Більшість матросів і офіцерів не підтримала Сабліна. А тому почали громити секретну апаратуру, аби не дісталась чужинцям, як вони вважали. Разом із Сабліним притягнули до суду матроса Шеіна, якому „припаяли” вісім років тюрми (на допиті сподвижник замполіта зізнався).
Інших пізніше випустили на волю, декого “списали”, взявши підписку про нероз- голошення обставин бунту. Сабліна помістили в горезвісне “Лефортово”. Він зразу ж взяв усю вину за виступ моряків на себе, не назвав нікого із співучасників. Йому пред’явили звинувачення у зраді Батьківщини і спробі загнати “Сторожевой” за кордон, які він категорично відкинув. Незадовго до суду Валерію Сабліну несподівано дозволили побачення з дружиною та маленьким синочком - очевидно, вже тоді було прийнято рішення про смертну кару.
А 13 липня 1976 року відбулося заключне закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР, де засуджено капітана III рангу Сабліна до смертної кари згідно з пунктом “А” статті 64 Карного кодексу РРФСР (“Зрада Батьківщині”).
Офіцера позбавили військового звання, ордена й медалей. Вирок був остаточним і не підлягав оскарженню в касаційному порядку. Прохання про помилування Президія Верховної Ради СРСР відхилила. Розстріляли Сабліна 3 вересня 1976 року. Сім’я отримала свідоцтво про смерть тільки в лютому 1977 року. Військова колегія Верховного суду Російської Федерації в 1994 році переглянула справу Сабліна “у світлі нових обставин”. В обвинувачувальному висновку йому замінили розстрільну статтю “Зрада Батьківщині” на статтю про воєнні злочини: перевищення влади, непокору та спротив начальнику. Страченого Сабліна “нагородили” десятьма роками тюрми, а співучаснику - матросу Шеіну - присудили п’ять років замість попередніх, повністю відбутих ним восьми...
Військова колегія Верховного суду РФ 12 квітня 1994 року дійшла висновку, що ні Саблін, ні Шеін реабілітації не підлягають.
Невдачею закінчилась спроба романтика розворушити застійне болото в масштабі одного корабля, бо команда ВПК виявилась не готовою до рішучих дій. Але подія майже сорокарічної давнини засвідчила, що не все гаразд у радянській імперії. Мислячі люди хотіли зміни ситуації в політичному, економічному та соціальному житті суспільства. Ті, хто був при владі, намагались нівелювати деталі благородного пориву військовиків. Але таємне обов’язково стає явним. Хай і з часом, та стали відомі імена героїв, їх вчинки спонукають нас до роздумів: чим жили попередники, про що мріяли, до чого прагнули.
Василь ЯНОШІ,
Рівне.