Леді осінь

… Знову сіре небо. Добре, що захопила парасольку, швидше за все, до вечора буде дощ...

— Слухаю!

— Дві кави і два морозива.

— Толю, дві кави і два морозива.

— Будь ласка, ваша кава і морозиво.

— Щось нашої Леді немає. Може, захворіла?

— Здрастуйте!

— Ось і вона. Здрастуйте. Як завжди?

— Так. Дякую.

Дивна жінка. Трохи більше року, вперше зайшла до нас у кафе. Струнка, світловолоса, волосся фарбоване, сині очі. Завжди елегантна красива, якби я була художником, або хоча б трішки вміла малювати людей, я б обов’язково її намалювала. На вигляд їй було років 30-35. Та найкрасивішими у неї було дві речі — це глибокий і ніжний голос та руки — мабуть, такі руки бувають у героїнь дамських романів або королев: мигдалевого кольору шкіра, довгі тонкі пальці, французький манікюр. Цікаво, ким вона працює? Хоч жінка вродлива, але чомусь вона асоціюється з осінню, завжди всміхається, але очі все одно сумні, та й з’явилась вона якраз посередині вересня. Той день, чомусь запам’ятався особливо. Тоді було тепло, світило сонечко, дерева стояли в золоті і вітер зривав з них листочки й кидав під ноги перехожим. Тоді вона вперше з’явилась у нас, здалось, до нас завітала сама осінь, чарівна і сумна. Ми й не помітили, як звикли до її постійних приходів і між собою стали називати її Леді Осінь, а потім просто Леді. Вона стала невід’ємною частинкою нашого кафе. Завжди приходить о першій по обіді, сідає за один і той же столик біля вікна, замовляє каву і завжди одна. До неї намагалися підсісти чоловіки, навіть наші хлопці до неї залицялися, та все дарма. Інколи виникає відчуття, що вона десь далеко, не тут, її погляд постійно спрямований у вікно. Дивна іронія долі: хорошим завжди не щастить, а от поганим... … Цікаво, де ця жінка подумки, про що вона думає, мріє, як і чим живе? Невже в неї справді нікого немає, але чому? Це не просто жінка — а суцільна таємниця, сумна таємниця з волоссям кольору осені а очима кольору неба. Жодного разу вона не сміялась ... Посміхалась, але не сміялась. Інколи хочеться підійти і розвеселити її, запитати, чому вона сумна. Та Леді Осінь — вона і є Леді Осінь, незалежно від пори року.

Тетяна МАРЧУК

Рівне