Я музикант

Я звичайна людина, музикант. У мене є багато дивних речей, яких не розумію, але зараз не про це. Я не спроста почав з музики, бо це все, або майже все, що в мене є. Її можна їсти, нею можна запивати, вона торкається найніжніших павутинок моєї реальності. Клуб “Музика по проводах” - саме сюди я приходжу, щоб відпочивати душею та заодно набиратись досвіду.


Якщо сфальшивлю, як це іноді буває, то доводиться репетирувати до світанку. На велике щастя, ведмідь на вухо мені не наступав. Хвалюся своїми досягненнями – граю на клавішних інструментах (піаніно, баян, акордіон і т. д.), а клавіш там ой як багато. Та це не злякало мене, я їх вивчив краще, ніж таблицю множення у третьому класі. Освоївши музичну техніку, можу зіграти і заспівати все, що захочу, і навіть перед великою аудіторією. Звісно, наш шановний музичний керівник допомагає усім учасникам налаштуватися на певну хвилю і докладає максимум зусиль, щоб кожен інструмент звучав як слід. А я, як піаніст, не шкодую своїх пальців. Починав з маленького, згодом відчув впевненість в собі, граю не як дилетант, а як знавець справи, і спілкуюся з друзями, яких в мене безліч, безліч...
З цих пір мене називають Лео і я з диво-сентизатором не розлучаюся. Щовечора клуб гуде. Хто сюди тільки не заходить: щасливі парочки, підлітки, молодь. Двері відчинені для всіх, і ціни не захмарні - дозволяють розслабитися. Та без гарненької офіціантки і без живої музики, особливо в моєму виконанні, навряд чи ми тут збиралися б. В один насичений вечір замовлень було чимало. І ми з моїм другом Владом заробили немаленьку суму грошей. Будучи на сцені, я звернув увагу на одну персону. Вона сиділа за столиком навпроти нашого дуету немов біла лебідка в проміннях кольорового світла і пила ананасовий сік. По закінченню композиції наближаюся до неї.
– Може, шампанського?
- Я не п’ю.
- А цукерки та фрукти?
- І не їм.
- А з наполегливими чоловіками цілуєшься? - зірвалося з мого язика.
Недаремно мудрість каже: язик - наш ворог. склянка із недопитим соком полетіла просто мені в обличчя.
- Моя тобі порада, любий: у музикантів, котрі забувають про свою роботу, починаються клопоти з голосовими зв’язками.
Дівчина встала та пішла, мов у насмішку відбиваючи високими підборами марш “Прощання слов’янки”. І хто мене тягнув за язика! Таку сором’язливу хижачку ще треба пошукати. Чимало жінок шаленіють від гарних пісень і від самих музикантів, а тут тобі – нуль емоцій. Ця незнайомка – холодна, як морозиво, але ж кому не подобається морозиво? Ще б пак, вона зачепила моє самолюбство. Всю ніч очей не зімкнув. На ранок філіжанка міцної кави зняла напруження, а за проблемами товариша вчорашня ситуація розчинилася у повітрі.
Його дружина продала за безцінь клавішу, так Влад називає свій домашній сентизатор, і купила собі чобітки. Він сидів переді мною, немов ображене дитя, в якого відібрали улюблену іграшку, і виливав душу:
- Триста баксів — коту під хвіст...
Ви б бачили його обличчя - суцільний туман. З ним ми пуд солі з’їли, не один літр горілки випили, не раз на весіллі заводили народ. Я його розумів, як ніхто.
-Я парубок, мені море поколіно. А тобі, друже, треба думати за двох, дасть Бог, і за трьох, і за чотирьох . Час лікує, і ця рана загоїться, все в ваших руках.
Яким розсудливим буваю, самому не віриться.
Наступного дня я літав на крилах нової реальності, адже вирішив випробувати свої сили і взяти участь в шоу. Вибір упав на „Ікс-фактор”.
У Львові розкрив рота від побаченого. Виявляється нас тисячі... Коли пробрався через натовп на сцену, коліна перестали тремтіти. Я ж хвилювався не за свої нервові закінчення, а за жабу, яка задушить, якщо гроші будуть витрачені даремно. Та все-таки відчув себе королем. Почав співати і за звичкою увійшов в роль:
- Цей музичний подарунок звучить для всіх красунь України з найкращими побажаннями. Співав завзято, без зайвих рухів тілом. При нагоді викрикував: „Я вас не чую!” Глядачі аплодували, а команда судів змусили завмерти в очікуванні вердикту. Першим визначився музичний критик Сергій Сосєдов:
- Ви - запальничка від природи, завели нас з півоберту. Вокал не сильний, але співаєте душею. Я кажу вам так.
Відомий продюсер, шоу-мен Ігор Кондратюк об’єктивно висловився:
-На високих нотах натягуєтеся як тонка струна, котра може в будь-яку мить тріснути. Спробуйте погратися з тональностями. До зустрічі у наступному році.
Екстровагантна Йолка підморгнула:
- За позитивний заряд енергії -так.
Принциповий репер Серьога розставив всі крапки над „і”.
- Харизми, яка має бути у артиста, я у вас не розгледів. Однозначно, ні.
З двома „ні” я пролетів, як фанера над Парижем. Однак не розчарувався. Мене покажуть по-телебаченню, натхненням запасся на цілий рік, буде що оточуючим розповідати, а головне - познайомився з чарівною львів’янкою. Питаю себе, хто вона? Пролісок надії, блискавка щастя чи музика мрій? Тепер я тримав язик за зубами. Краса творить дива. А вона таки красива, Боже мій! З нею ми обмінялися телефонами, і я повернувся до клубу. Тут я свій серед своїх, хочу - закохуюсь, хочу - сміюсь на свої тридцать два... Ось таке воно, життя музичне.
Ірен ПУЧКОВСЬКА,
Рівне.