Чому дівчата з Рясників не хотіли зустрічатись із хлопцями з Дроздова

Мені потрапили до рук зо два десятки номерів західноукраїнської газети «Нове село» за 1937-1938 роки, яка виходила у Львові. Життя і побут наших краян у подачі часопису виявились настільки цікавими, що вирішив переповісти про деякі з них нашим читачам.

Весільний перепій – на освіту і культуру
В інформації «Гарний приклад» (№27 за 1938 рік) повідомлено: «В селі Спасові коло Дубна відбулося на Зелені свята вінчання Степана Овсіюка з Олею Криницькою. По гостині гості зложили на руки Овсіюка 3 дол. 64 сот. на Українських інвалідів, а молодим Андрій Карпюк - картину «Думи мої», а О.Овсюк – «Кобзар».
Зважаючи, що 40 відсотків наших земляків за наведеними в часописі даними були в довоєння неписемними, можна тільки захоплюватися, що з різних нагод, в тому числі на весіллях, проводився збір коштів на школи, читальні, на допомогу українському студенству, інвалідам та на інші благодійні цілі. Ось іще характерне свідчення: «Аматорський гурток просвітянської хати в хуторі Адамкові відіграв в містечку Клевань виставу «В кігтях ГПУ». Зібрано 122 злоти на будову Дому Української культури в Рівному (№45 за 1938 р.). А в одному з матеріалів під красномовним заголовком «Даймо доказ своєї культури» (№37 за 1938 р.) міститься заклик проводити весілля без алкоголю: «Перед весіллям обрахуйте, кілько важко зароблених грошей треба вам викинути на смердючу сивуху, і кілько треба тих грошей, щоб молодим господарям завести сяке-таке господарство». Навіть Різдво газета закликала святкувати без алкоголю і зібрати кошти на освіту: «Дамо Рідній Школі гідний дар на коляду». Як приклад в нашому краю наведено село Макотерти, в якому аматорський хор ходив з колядою, збираючи гроші на розбудову освіти. «Всі приймали його радо, крім одного, який втік до сусідів, бо перед цим залишив кожуха в шинкаря».
За брак уваги до просвіти серед поліщуків газета не соромилася критикувати і церковників. В селі Підлуже на Дубенщині «поряд з Різдвяними святами з нагоди вибору нової управи церковного братства сестриці з участю кількох братчиків влаштували трьохдневний баль, на котрому випили не менше, ні більше, тільки 30 літрів горілки» ( в місцевій корчмі пана Табулки). «Сорм: кооператив «Пробудження» занепав, школа міститься в найнятому приміщенні, недокінчений громадський дім розтягують, а розучену виставу доводиться ставити у випрошеній залізничній почекальні» (№11 за 1938р.). В цьому ж номері газети критикується «брак охоти для праці для народу» в селі Сморжів: «До церкви теж люди мало ходять, мовляв, тому, що нічого не розуміють. Народ просив, щоб правили Службу Божу на українській мові. Але батюшка вперся: нєт, нєт ні признаю нікакой українізації».
Ганьба, щоб українська дівчина пила
Ряд матеріалів в «Новому селі» побудовано на протиставленні пияцтва і культури. Газета справедливо зауважила: «корчма відтягне від доброго діла, церкви, читальні, кооперативу, часопису». Прикро, що ряд наших земляків і землячок увічнено львівським часописом як пияків. В одному з номерів за 1938 рік під рубрикою «Пишуть нам» наведено факт, « що в Басовім Куті к. Рівного є кілька дівчат, що люблять горілку. Це стид і ганьба нечувана, щоби українська дівчина пила! Ось нещодавно та кумпанія з чотирьох дівчат (так у тексті і далі подано ініціали - прим. автора) уладили собі забаву з алкоголем, ще й запросили собі жонатих. Чи це гарно? Чи так українська дівчина має поступати?» Очевидно, випадок був настільки сенсаційним, що через недовгий час в тій самій рубриці газета знову повідомила, «що в Басовім Куті на Рівненщині, ті дівчата, про котрі «НС» вже писала, що вони пиячать, нічого не поправилося. Ось нещодавно у п.Д.Г. знов повпивалися, що аж сором про це згадувати». Та й басівкутські хлопці, видно не відставали, бо вони теж увічнились тим, що «повпивалися до безтями та прийшли на весілля, де свідома молодь культурно забавлялася, та розпочали там бійку» (№42 за 1938 рік).
В той же час газета картала владу, при потуранні якої через алкоголь відбувається обезкультурнення поліщуків. «В Оржеві на Рівненщині повстав нещодавно один склеп, якого власники залюбки продають молоді алкоголь. Власниками є бувші сільські діячі. Годують не освітою й любов’ю до рідного народу, а різними отрутами». («35 за 1938 р.). Або в селі Мильча на Дубенщині є всі дані, щоб бути культурним, садки, церква, школа, але є аж 2 корчми: одну тримає поляк, другу – росіянин. Тут пропадають запрацьовані гроші. По святах в корчмах більший успіх, як по інших селах в читальні».
Часопис підказував вихід у самоосвіті і самоокультуренні, ставлячи в приклад молодь Паничева на Волині (зараз Корецького району), яка культурно проводить вільний час, переплітаючи забави наукою». До речі, в іншій замітці про це село згадано, як поліція сконфіскувала у Миколи Гарбаря усі календарі «Сільський господар», які він ніс із пошти до дому, чим здивувалися селяни, бо там про політику нічого не пишуть. На сторінці «По наших селах» (№49 за 1938 р.) читаємо не менш цікавий схвальний відгук про село Рясники, яке належить до свідомих сіл Рівненської області (нині Гощанського району). В селі мало неписемних, люди читають книжки та часописи. В селі часто відбуваються різні академії, вистави, фестини, які завжди мають гарний успіх. А от дівчата з Расник (так подана назва в тексті) не хочуть навіть зустрічатися з хлопцями з Дроздова: несвідомі, кажуть. І часопис дає пораду: треба не відмежовуватись, а як патріоти вчити менш свідомих».
Не п’є, не курить – значить націоналіст
Цікаво, що львівський часопис достатньо різнобічно інформував західноукраїнців про життя братів за Збручем, в тому числі про політичне життя. Однак, не вся політична інформація з галицько-волинського регіону, очевидно з погляду шкідливості польській владі, доходила до читачів, про що свідчать часті білі поля на сторінках з зазначенням в газеті: по конфіскаті другий наклад. Проте частина новин, що засвідчують про зростання самосвідомості західноукраїнців і прагненя їх до державності, все ж доходила до читачів.
Ось інформація в січневому номері газети за 1937 рік « 322 роки за ОУН». А суть така. В Рівному судили 55 жителів з Костопільщини, як активних рухівців за українізацію. Усі підсудні зізнавали по-українськи, зокрема з промовами виступили Григорій Рибак та Петро Школовський. Кореспондент зазначає: «Враження, що це зізнавали не селяни, а інтелігенти з вищою освітою», і далі: «Один із свідків назвав підсудних членами ОУН, бо вони не п’ють алкоголю і не курять. А в Золочеві на Львівщині були покарані активісти за співання пісні «Ой, у лузі червона калина» на могилі українських січових стрільців». Західноукраїнці масово відзначили пам’ять героїв Крут: «Скрізь молодь постила, відбувалися академії, свята й панахиди, а точно о год 12 вполудні відбулася двомінутна мовчанка» (№6 за 1938 рік).
Національно-патріотичні мотиви зустрічаються в повідомленнях про релігійно-культурні події. Так православна дітвора і шкільна молодь із Рівного і Сарн взяла участь у великій релігійній маніфестації в Почаєві 5 червня 1938 року, коли на Трійцю прибув запрошений митрополитом посол Греції в супроводі о. архімандрита Васдекаса. Тоді ж побували у Варшаві діти з Полісся, про яких одна з газет відгукнулася: «Босі діти в королівських палатах», але діти виявились інтелігентними. Одна з редакцій прийняла «своїх дітей», оскільки була в контакті з ними. А юні поліщуки подарували редакторам рушник з вишитим текстом «Чудовий краю наш, не дамо тебе на поталу».
Пропонуючи читачам інформацію більш як 70-річної давності, автор запрошує всіх, кому небайдужа історія і культура рідного краю, поділитись із читачами через газету матеріалами краєзнавчої тематики.

Петро Желінський,
Березне.