Мисливець

Вовків тоді було чимало і їх боялися всі. Бо часто вони в пошуках здобичі нападали на свійських тварин, а іноді знахабніло підходили до людських обійсть.
Того року зима була сніжною. Якось Микола, котрий проживав на околиці села, побачив неподалік своєї оселі тварину, дуже схожу на вовка й одразу ж розповів про це сільським мисливцям. Ті, не гаючись, взялися за зброю і по глибокому снігу подалися до лісу. Пішов з ними і Микола.
Прийшовши до лісу, чоловіки зайняли кожен свою позицію, стали чекати, коли інші поженуть до засідки тварину. Чекати довелося довго. На дворі почало смеркати, коли мисливцям нарешті вдалося направити звіра в потрібному напрямку. Та, мабуть, сутінки зіграли свою роль або ж вовк виявився вже стріляним, бо за кілька метрів від Миколи тварина несподівано крутнула убік. Все, що встиг чоловік, це побачити, як у гущавину метнулась хвостата тінь. І хоч хижак побіг в іншу сторону, Миколу чомусь охопив невимовний страх через те, що сіроманцю вдалося втекти. Тому, коли чоловіки зібралися до купи, кинув:
— Завтра обов’язково ще підемо, ранесенько... Не годиться, щоб хижак вільно розгулював біля людських осель. З тими словами рушили додому. Добрівши до села, чоловіки розійшлися кожен на свою вулицю. Микола йшов удвох із сусідом. Дороги доброї не було, лише глибока вузька колія, втоптана якоюсь технікою. Йшли мовчки, кожен думав про своє. За ними через кілька метрів плентався зморений пес. Із-за рогу тією ж колією виїхав мотоцикл (невідомо, хто і куди намагався їхати по глибокому снігу). Коли відстань між ними зменшилась, чоловіки, як за командою, зійшли з дороги. Стоячи на узбіччі в снігу, Микола все думав про вовка. В його уяві щоразу поставала сіра тінь хижака, що зникала у кущах. І раптом йому на груди стрибнуло щось велике, чорне і кошлате, збивши чоловіка з ніг. Микола з думкою: „Вовк...” закричав так, що у його напарника, котрий стояв поруч, завмерло серце, а оте чорне і страшне побігло геть. Товариш кинувся до Миколи, допитуючись, що сталося, але з губ мало не зомлівшого мисливця злітали лише незрозумілі поодинокі звуки. Коли нарешті він трішки оговтався, підвівся на ноги, об які винувато терлося щось велике й кошлате, одразу ж зрозумів причину свого страху. Виявилося, коли чоловіки зійшли з дороги, пропускаючи мотоцикліста, мотоцикл осліпив фарою собаку, який йшов слідом за ними. Пес просто зробив стрибок із колії у бік. А оскільки був навпроти свого господаря, то й вцілив йому прямо в груди. Після такої оказії односелець був вимушений завести наляканого Миколу аж додому. Судячи з його самопочуття, можна було зрозуміти, що завтра він до лісу не піде. Однак на наступний день, ще коли навіть не сіріло, чоловік у зазначений час прийшов на місце збору, аби вирушити на полювання. Правда, до місця, де зібрався гурт чоловіків-мисливців, його провела дружина.
Галина ПРОХОРОВИЧ,
Зарічне.