Політ над безоднею

ВОНА

Одного разу, перебуваючи у Саші в гостях, Тамара знайшла у нього лист. Він пішов у кіоск по газету. Залишившись сама у кімнаті, знічев’я гортала книгу, із неї вислизнув уже вийнятий із конверта лист, впавши в очі своїм закінченням: «Цілую! Ніна.» Не дуже гарно чужі листи читати, але тоді не могла стриматися. Після цього руки так затремтіли, що сховала під себе, щоб Олександр не помітив її розгубленості. Та про прикру подію і словом не обмовилася, але для себе сказала рішуче: «Пора закінчувати! У нього ж є наречена...»

Але згодом зв’язки знову налагодилися і він запросив разом поїхати у Крим відпочивати. Довго вагалася, а потім вирішила: поїду, але все це несерйозно. Психологічно готувала себе до якоїсь прикрої несподіванки. Коли дісталися до моря, Сашко першого ж дня з того, несподівано повідомив: «Ти знаєш, я з тобою одружуватися не збираюся». Тамара після паузи відповіла: «А звідки ти взяв, що збираюся за тебе заміж?! У мене є наречений... у селі». Останню фразу збрехала. Поспілкувалися так і почали активно відпочивати — втрачати все одно нічого.

Про те, що хоче одружитися з нею, Саша сказав Тамарі аж через рік після спільного відпочинку на Чорному морі. Але вирішальну роль зіграло, мабуть, те, що вона завагітніла. Доношувала дитину у приміському селі у його сім’ї.Свекруха не любила невістки, бо бажала кращої долі для свого єдиного синочка. Проте змушена була оберігати внука ще в утробі і невістку заодно.

Після народження Вадика клопотів потроїлося — Тамара не з усім встигала впоратися вчасно. А тут ще свекруха почала до дрібниць прискіпуватися. Одного разу сірники підмокли, а вона розверещалася на все село, неначе настав кінець світу: «Свинство і сірників у хаті немає!?» Тамара не знала, куди подітися від сорому, жаху й образи. Особливо вразило слово «свинство». Невістка думала: «Господи! Я, звичайно, не ангел, але ж стараюсь, все роблю...» І незабаром Саша забрав її із сином у Рівне.

І тут почалися проблеми із Олександром. Одного разу йому забаглося спагетті. Але Тамарі вони у каструлю не поміщалися. Жінка їх поламала і таки впхала у посудину, відварила як звичайно. Але Саша страву їсти відмовився і зі злістю викинув в унітаз, мовляв, не так приготовлена. Не сприйняв і пояснень, процідивши крізь зуби: «Або навчишся готувати, або...» Довелося, крім усього, вчитися готувати для чоловіка пристойні страви. Вирішила, що вже така жіноча доля. Адже подібні «вибрики» повторювалися мало не щодня.

Саша також узяв у свої руки і сімейний бюджет, бо йому було не зовсім зрозуміло, куди гроші діваються, яких він останнім часом став заробляти вдосталь. Такий поворот подій дуже ображав і принижував Тамару, бо виходило, що їй не довіряє власний чоловік. Ніби вона гроші тратить не за призначенням, а на особисті модні сукні чи на французькі парфуми.

Такі «дрібниці» не могли не відбитися на сімейному мікрокліматі, стосунках між подружжям. Вже інколи у кучеряву жіночу голову почали закрадатись думки про офіційне розлучення і дівоче прізвище. Але згодом усе утряслося, згладилося, вилікувалося всесильним часом. А тут ще й другу дитинку лелека приніс — народилася дочка Галинка. Тому й думки про розлучення почали пригасати — не залишати ж дітей безбатченками. І Тамара вважає, що сім’я збереглася завдяки її почуттям, витримці, власне, доброті.

ВІН

Проте зовсім іншою свою роль у сім’ї уявляє Олександр, має свою точку зору, яка досить контрастно відрізняється від Тамариної. Передусім, він вважає, що Тамару обрав у дружини завдяки її характеру: спокійному, врівноваженому, терплячому. А вже на другому місці були врода і розум. Саша відверто зізнається:

— У мене характер складний, можу зірватися через якусь дрібницю.

Певно, тому дружина на нього часто ображається, хоча не злопам’ятна, але нічого ніколи не забуває.

Тамару він пізнавав поступово, крок за кроком, немов ступаючи на тонкий лід. Адже дружину обирав не на один день — на все життя. І легковажність тут зовсім недоречна. Сім’я для нього мала особливо велике значення, виходячи навіть із того, що його батьки рано розлучилися, що стало для хлопця глибокою душевною раною.

Що стосується Олександрового одруження, то цей процес прискорила досить буденна обставина — Тамара завагітніла. А на аборт він не згодився б ніколи; для чого брати гріх на душу і позбавлятися власної дитани. Тим більше, що Саша насправді любив Тамару. Правда, були перепони із боку його матері, бо кожна мати вважає, що її син гідний значно кращої пари. Такий уже неписаний закон. Але все якось обійшлося, хоча й не без тертя і дрібних скандалів.

Виникли проблеми ще й через те, що Тамара зовсім не вміла готувати їсти, хоча родом із села і повинна була такі навики опанувати з дитинства. А потім жила в місті, харчувалася по їдяльнях і кафе, не надаючи цьому ніякого значення: інколи перебивалася кавою та тістечками. Тому довелося вчити, хоча збоку це виглядало грубо і безтактно: викидав страву в унітаз. Але їй через таке випробування треба було пройти — інакше не навчилася б. Ні серйозні розмови, ні нотації, ні крики тут не допомогли б.

А ще Олександр впевнений, що вони по-справжньому кохають одне одного — а це основа будь-якої сім’ї. До такого висновку він прийшов завдяки власному досвіду.У молодості у нього була дуже близька подруга. Одного разу серед ночі прокинувся біля неї і з жахом подумав: «Невже із цією жінкою йому доведеться лежати і 10, і 20, і 30 років...» — хлопця охопив страх і розгубленість, а вже наступного дня їхні шляхи розійшлися навіки. А із Тамарою він себе так не почував ніколи.

Та й стиль їхнього спілкування останнім часом значно змінився на краще. Навіть у конфліктних ситуаціях обходилося без крику, істерик, образ, використання всіляких нецензурних слівець, хіба коли жартома.

Олександр у вільний від роботи час охоче займається й вихованням дітей. Особливо піклується про Вадика, хоче щоб виріс справжньою людиною. А сьогодні досягти цього дуже нелегко, бо все наше життя огорнув безпросвітний туман аморальності, брехні і ницості, а ще тваринна жадоба до безмірної кількості доларів.

Саша любить читати художню літературу, також справжню, а не сучасну, де кожна сторінка рясніє брудною лайкою і матюками. А політикою не цікавиться зовсім — розчарувався до глибини душі, хоча спочатку дуже вірив у розбудову. Але за п’ятнадцять років переконався: не зроблять вони того, заради чого все це починалося. Та й не мають наміру робити. Нині майже кожен в Україні вимушений вирішувати одну проблему: як вижити? Політики у цьому не допоможуть, а тому треба надіятися на себе, своїх близьких, передусім, на Тамару. Саша впевнений, що в ній як людині, дружині, матері його дітей — він не помилився.

Кожний із подружжя мав рацію, повне право на свою точку зору.

Але їхнє родинне вогнище яскраво палає, не гасне, як тисячі інших їхніх ровесників, вони виховують дітей, разом долають безліч проблем.

Хтось мудро висловився, що сім’я — це політ над безоднею. Але сім’я — не біг на стометровій дистанції, коли напружив усі сили до крайньої межі і за 12-15 секунд став чемпіоном. Сім’я — це марафон довжиною в усе життя, відміряне Всевишнім. Тому необхідно розраховувати сили на всю дистанцію. Що й намагаються робити Тамара й Олександр.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ

Рівне