Я, Максим і його хлопець Коля

А ще Макс – дуже вродливий. Усі мої подруги заздрили мені і вперто не хотіли вірити, що у нас лише дружні стосунки. А от Максу з дівчатами не таланило. Та — зовнішньо не подобалася, та — не надто освічена, та — некультурна… Я завжди казала: «Доперебираєшся!..».

А нещодавно Макс прийшов до мене з пляшкою білого вина, сів поруч і тихенько промовив: «Нарешті я знайшов людину, яка стала частиною моєї душі…». Я, відчуваючи суміш із радості та ревнощів, промовила: «Вітаю! І як звати цю ідеальну особу?». «Коля…».

Ревнощі зникли. З’явився подив і шок. «Ну в тебе й жарти!..», — вигукнула я і, глянувши на бліде обличчя мого товариша, зрозуміла, що то не зовсім жарт.

Ми довго сиділи мовчки. Я дуже багато писала про гомосексуалізм, завжди закликала до толерантності у ставленні до людей нетрадиційної орієнтації, а тут просто розгубилася… А Макс теж мовчав. Мабуть, чекаючи моєї підтримки. І зрештою я промовила: «З цим треба щось робити…».

Наступного дня ми пішли до мого знайомого психолога. Після сорокахвилинного сеансу психотерапії, на кшталті «Ти собі це все вигадав сам. У тебе є комплекси? Тебе била мама в дитинстві? В тебе були поразки в сексуальному житті? Тебе не задовольняє розмір твого…?», я, визнавши свою поразку, витягнула розгубленого і знервованого Макса на свіже повітря. Після цього вирішила розглянути це питання з іншого боку і потарабанила Макса до ще одного знайомого — віруючого.

Після розмови з ним Макс ледь не покінчив життя самогубством, вважаючи себе останнім… навіть не знаю ким. А я у розпачі думала, як рятувати мого товариша. А тут ще й прес-реліз мені надіслали про те, що гомосексуалізм потрібно викорінювати найжорсткішими методами. І цей клапоть паперу потрапив Максимові на очі. Ви навіть не уявляєте, який біль я побачила у тих очах.

Потім була купа розмов про те, що він просто не знайшов гідної дівчини, що ще все може змінитись. А закінчилося все тим, що Макс сказав: «Знаєш, а я ж з ним щасливий…».

Ми не маємо права засуджувати людей, які є не такими, як ми. Як би тяжко не було, не можна зневажати добру, надійну та сильну людину за те, що вона прагне бути щасливою. Щастя – воно ж різне: у когось це гаманець, у когось – прогулянки нічним містом, у когось – нова спідниця… А у таких, як Макс, щастя – це коли ти можеш пройтися вулицею за руку з коханою людиною, не боячись, що хтось плюне йому в обличчя, чи кине в нього камінь. Навіть, якщо кохану звати Коля…