Старовинна історія Мізоча

Сеньйоріальна залежність. З 1322 року Мізоч належав до Луцької церкви Іоана Богослова. Наступна згадка щодо права власності на село датується 1594 роком, коли князь Януш Острозький купив його для Острозької ординації. Класичним сеньйоріальним магнатським центром Мізоч був з 1720 до 1939 року, коли він належав магнатському роду Дунін-Карвицьких.
Населення, його структура. Динаміку зміни чисельності населення Мізоча відслідкувати не просто з огляду на неповноту і фрагментарність даних про нього.
При визначенні кількості жителів наприкінці ХVІ-ХVІІ століттях за основу бралось те, що один дим (господарство) нараховував тоді близько 18 чоловік (3-4 покоління). Різке зменшення чисельності населення Мізоча у другій половині XVII століття пов’язане з наслідками Визвольної війни та нападом татар у 1676 році. Невеликий приріст населення впродовж минулого століття пояснюється національно-визвольною, громадянською та двома світовими війнами, які не оминули Мізоч (так, тільки у 1942-1943 роках, за радянськими даними, в селищі було знищено нацистами 3,5 тисячі чоловік, переважно євреїв).
Етнічний склад населення на початку XX століття був представлений трьома групами: поляків, що творили магнатсько-шляхетське середовище, з якого походила, в основному, місцева інтелігенція; євреїв, з яких складався торгово-ремісничий елемент; українців, котрим залишалось сільське господарство та наймана праця на місцевих підприємствах. Після Другої світової війни колонії поляків та євреїв у селищі практично зникли. Натомість штучно збільшилась кількість росіян, які займали переважно керівні посади і поповнювали місцеву інтелігенцію.
Господарство. Починаючи з XIV століття основним заняттям мізочан залишається сільсільськогосподарська праця в різних її форформах та переробка сільськогосподарської продукції.
Обробіток землі здавна вівся у рамках фільварочної та одноосібної селянської господарських одиниць. У кінці XIX століття в мізоцькому маєтку використовувалось 1303 морги магнатської і 1721 морг селянської землі (морг становив 0,52 га). Перед першою світовою війною земельний фонд Дунін-Карвицьких виріс до 2705 десятин (господарська десятина — 1,45 га).
Після приходу радянської влади, у 1940 році, було створено перше колективне господарство — сільськогосподарська артіль ім. РСЧА (відновлена по війні). У 1961 році на її основі виник бурякорадгосп. Вже у 90-і роки з’явилось кілька фермерських господарств.
З другої половини XIX століття в Мізочі існували переробні підприємства: 2 броварні (пивоварні), шкіряний завод, у 1878 році споруджено цукровий, у 1900 — горілчаний (ґуральня) заводи. За останні 50 років минулого століття з’явились інші переробні підприємства: молокозавод, хлібозавод, завод з виробництва комбікормів, цех заводу продтоварів, ковбасний і рибний цехи. Єдиною «індустріальною» промисловою одиницею був філіал Львівського заводу електроосвітлювальної арматури (відкритий у 1965 році).
З інших господарських занять відомим здавна промислом був видобуток смоли у мізоцьких лісах. Крім того, містечко входило до числа ведучих торгових центрів краю, маючи на початку XX століггя 22 крамниці, об’єднаних у Торговий дім, та 10 річних ярмарків.
У 1898 році коштом Південно-Західної залізниці була збудована 10-верстова одноколійна бічниця, яка з’єднала містечко Мізоч і станцію Озеряни (була призначена для обслуговування місцевої цукровні). У листопаді 1900 року здана до вжитку будівля пасажирської станції Мізоч.
Вікторія Єрейська,
Здолбунівський район.
Далі буде.