bank-ua.com
Рівне:

І сто три нагороди для чужд — не межа

Суспільство 29-бер, 20:489 prov 2052 1
А почнемо розповідь від діда

Жив у невеличкому селі Майдан, що загубилось серед поліських пралісів, Антон Чужда. Був працьовитим, кмітливим, загартованим. Під час служби в польській армії в Здолбунові в легкоатлетичному кросі на три кілометри переміг гонорових самовпевнених шляхтичів. Не вельми радо, та мусив … Антонію Чужді вручити «Диплом» майор Красовські. Цю відзнаку, котрій вже 75 років, ще й зараз зберігає його син Петро. Документ потерся на згинах, пожовтів, але від нього почалося сходження нащадків переможця кросу до спортивних вершин.

Антон першим в околиці став володарем «двоколісного коня». Перед війною, в 1939 році, селянин продав корову. Замість того, щоб полагодити хату, купити парочку поросят чи одежину, віддав 70 злотих за велосипед з дерев’яними ободами. Їздив ним у магазин, до родичів, перевозив невеликі вантажі. Дітям веломашину теж придбали. Петро впродовж кількох років добирався нею на навчання в Кременецький педінститут. Оті 42-кілометрові часті «прогулянки» стали студенту добрим тренуванням. На місцевих змаганнях здобув право виступати на спартакіаді профспілок. І відразу успіх: у важкій кількаденній боротьбі виконав норматив майстра спорту СРСР. Після закінчення ВНЗу Петро став тренером у Дубенській ДЮСШ, де «затримався» на 42 роки , багатьом юнакам і дівчатам дав путівку в спортивне життя.

Найперше — терпінню вихованців вчи

Якщо говорити про підопічних, кому тренер прищепив любов до складного виду спорту, то насамперед назвемо його брата Миколу — колишнього викладача фізвиховання Мирогощанського аграрного коледжу, і синів Олега та Віталія, котрі стали майстрами спорту. На все життя Петро запам’ятав пораду мудрого батька: «Найперше — навчи вихованців терпіти. Лише той перемагає, хто може здолати стому, працювати через «не можу». Батько не відмовляв синів від виснажливих тренувань, попереджав, що «завтра буде ще важче», що «лише досвід приведе до вершин». Вдома отримував «на горіхи» від дружини Ганни, робітниці фабрики художньої галантереї, мовляв «замучив дітей», але помаленьку підводив Олега та Віталія до серйозних випробовувань. І от перший старт Олега – у Прибалтиці проходили всесоюзні змагання школярів. Ніби й останнім не був юний дубенчанин, але й від п’єдесталу опинився далеко – тільки 17 місце посів. Були детальні «розбори польотів» , наголос тренера: «Треба вміти не лише педалі крутити, але учитись тактики боротьби». Наступного року в аналогічній гонці син став другим призером. Потім досяг такого ж успіху на спартакіаді в Харкові, почав виступати поруч зі старшими за віком хлопчаками.

Але в спортивній долі клавіші чорно-білі: успіхи чергувалися з невдачами. У Єревані — провал (22 місце), а в Житомирі — перемога (чемпіон). Позаяк білих клавіш виходило більше, Чужду включили до збірної республіки. На першості СРСР виграв групову гонку, в парній і командній гонках став призером. Тому отримав місце в молодіжній команді країни. Спершу виграв відбірну гонку в НДР, потім переміг у турнірі соцкраїн «Дружба», далі був сильним на першості Союзу в Єревані. Нарешті в склад команди юніорів на світовому чемпіонаті в Мексиці удостоївся золотої медалі. Тоді знімки втомлених, але щасливих Сергія Вороніна, Віктора Демиденка, Олега Чужди та Сергія Шпака обійшли всі серйозні спортивні видання.

У цих перших здобутках була частка наполегливої праці батька – тренера, котрий собі й усім довів, що гонщика високого класу можна тренувати і на провінційній трасі.

Син уже виріс із дитячих штанців

Та настав час, коли Петро зрозумів, що сину потрібен більший простір для подальшого шліфування майстерності, зростання. Отак юнак опинився під крилом тренера збірної країни Віктора Капітонова. Власне Олег швидко зрозумів , що серйозні перемоги здобувають закохані у спорт, самовіддані люди. Багато почерпнув із бібліографічної книги тренера «Заради цього варто жити». Міцно закорінившись у збірній, почав поступове сходження на спортивний Олімп. «Гірський орел» (так назвали нашого земляка журналісти) здобув золоті медалі – в особистому та командному заліках – на третіх всесоюзних змаганнях виграв всесоюзну спартакіаду школярів, чемпіонат країни. І на міжнародних трасах не пас задніх. Дубенчанина помітили: йому присвоїли високе звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу», а батько став заслуженим тренером України.

Йому довірили збірну

Третє місце, здобуте у відбірному циклі, дало змогу Олегові стати учасником велогонки миру. А за вищу сходинку 36 престижних змагань боролись 114 найсильніших шосейників із 19 країн. Партнерами дубенчанина стали ростовчанин Івар Фелс, а також Ріхо Суун із Тарту. Велодружини мали «проковтнути» 2000-кілометрову трасу (це 12 етапів) дорогами Польщі, НДР і Чехословаччини.

Розповідь про гонку зайняла б чимало газетної площі . Тут було все: падіння, травми, втрати, сльози, радість. Скажімо інше: уже в пролозі (6,7 кілометрів) третє місце на п’єдесталі пошани зайняв наш 19-літній спортсмен. Тривалий час студент Рівненського педінституту очолював гонку в особистому заліку, та задля інтересів команди (чимало постаравсь, щоб «витягнути» радянську збірну з восьмого на четверте місце) поступивсь досвідченому німецькому гонщику Фольку Бодену. Тому на празькому стадіоні «Славія», де фінішували велосипедисти, отримав лише срібну медаль.

Як капітан велодружини України, Олег вів Володю Барановського (Львів), Олега Ярошенка (Харків), Миколу Косякова (Миколаїв) до золотих медалей на 100-кілометровій дистанції VIII літньої спартакіади народів СРСР. І за підсумками багатоденної гонки українські спортсмени стали кращими, а найбільший вклад у їх перемогу, за визначенням спеціалістів, уніс капітан.

Мене оберігає материнське благословіння

У колишньому Союзі завжди були сильні велогонщики. І все ж тренери належно оцінили самовідданість дубенчанина, його націленість на перемогу, довірили виступати на світовому чемпіонаті в Швейцарії. А поруч з ним «залізних коней» осідлали ростовчанин Юрій Каширін, алмаатинець Сергій Наволокін, харків’янин Олександр Зінов’єв. Суперниками радянців були сильні команди — голландець, німці, чехословаки. І все ж четвірка шосейників у червоних майках подолала 100 кілометрів за 50 хвилин 12 секунд. Це був найкращий час за всю історію перегонів!

За підсумками 1983 року Олег Чужда увійшов у десятку кращих спортсменів України, його нагородили почесною грамотою Верховної Ради республіки.

Згадуємо і перемогу Олега в традиційному «молочному турі» (Великобританія), де умови змагання одні з найскладніших

Важко сказати, скільки тисяч кілометрів «накрутив» на нескінченних дорогах оцей невисокий, міцно збитий спортсмен. Його тактику боротьби на трасі, зокрема знамениті ривки, добре вивчили суперники. Вивчили, але не завжди могли «пригасити». Недарма наставник збірної України, досвідчений Михайло Курбатов ставив за приклад його виправдану тактику і чітке розуміння гонки. Олега шанували (і побоювались) такі відомі гонщики, як Олаф Людвіч і Ульріх Рааб (НДР), Мірча Ромошкану (Румунія), Сергій Сухоруков (Росія), Шахіт Загретднов (Узбекистан), Микола Сухорослов (Молдова)…

Талановитий, впевнений у власних силах, чесний у боротьбі, здатний на самопожертву, вміє ставити інтереси команди вище від особистих. А ще з ним було материнське благословіння.

Обставини склалися так, що Олег разом із дружиною та синами опинивсь у Іспанії, став професіональним гонщиком, уклав контракт з велосипедним клубом у Валенсії. Не одну перемогу здобув у Піренеях за вісім літ. Нині працює на підприємстві. А от сини Олег та Дмитро продовжили сімейну традицію. Більше того виступають за збірну України.

В онуках переживаю другу молодість

Нещодавно Олена Петрівна (викладач із фізвиховання однієї з московських шкіл , кандидат у майстри спорту з академічного веслування) побувала в гостях у Чужд. Аж 163 нагороди — медалі, кубки, іменні вимпели, грамоти — нарахувала на стелажах будинку брата. Але кількість та зросте неодмінно за рахунок відзнак синів Олега. От нещодавно Дмитро — студент архітектурного факультету Мадридського університету успішно виступив у складі збірної області на змаганнях у Білій Церкві. Та й 68-річний тренер додав у копилку ще одну нагороду — цьогоріч отримав «Кришталевий жолудь» — нагороду міської територіальної громади за самовіддане служіння спорту. Нею Заслужений тренер СРСР і УСРС, відмінник народної освіти України, володар (єдиний в Дубні) почесної грамоти всесоюзного Міністерства освіти теж гордиться. І хоч наказала довго жити ще десять років тому виплекана ним колись потужна велосипедна секція в Дубенській ДЮСШ, досвідчений наставник упевнений, що не завжди так буде – справи колись поліпшаться. Син своє сказав, естафети підхопили внуки, в яких дідусь переживає другу молодість свою. Та і в Віталія підростає велосипедист, котрий уже цікавиться в старенького, як стати таким відомим, як дядько Олег. Сам шановний земляк бажає нащадкам щастя, долі на спортивному поприщі.

Василь ЯНОШІ

Дубно
Похожие новости
Комментарии - всего 1

чужда вадім 15-чер, 13:33

молодець дід ,добрий наш рід ; )!!!!!
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 
Вгору