Жахи міжміських маршруток

По-перше – авто вже було переповненим. Тож перспектива спокійно провести найближчі три години, згадуючи на крутих поворотах фізичне поняття інерції, відверто кажучи, здавалась зовсім невтішною. Тим не менш, наївно намагалась знайти тут позитивне. Приміром, випробування подібного роду допомагатимуть виховати силу волі і характеру. Незабаром один чоловік запропонував мені своє місце, я ж зробила те саме, але вже в адресу жінки похилого віку, що теж стояла. Внаслідок отримала цілу “купу” побажань і благословень. А тим часом, водій, зробивши традиційний збір грошей, завів авто. Час від часу зупинявся і у салон заходило усе більше і більше людей. Деякі пасажири вже почали “закидати” репліки невдоволення на адресу водія, приміром: “Скільки вже можна їх брати ... тюлька у власному соку”. Проте, водій, вочевидь, мав відверте бажання – заробити більше грошей. І це при тому, що дорога на той час примушувала вимагати кращого. “Бусік” заносило із сторони в сторону. Спокійно до цього ставились хіба що любителі гострих вражень, яким не вистачало адреналіну в крові. А водій, певно, відносився до цієї ж категорії людей. Нарешті, чергова зупинка. Хотілося, аби на ній вийшло якомога більше пасажирів, а дверцята якнайдовше залишалися відчиненими, щоб свіже, морозне повітря поповнювало салон. Нарешті, збільшилась кількість вільних місць і вдалося сісти. Було чути, як перекрикуючи шум двигуна, мої сусіди обговорювали хто і скільки торік заробив на журавлині, і з ким Ґандзя зраджує Кирилу. Та найгірше, коли ці ж люди почали голосно обговорювати політичні явища і процеси, що відбуваються у державі. Для того, аби власна свідомість не бунтувала, довелось знайти порятунок у навушниках від міні FM-радіо. Але незабаром їх довелось зняти, адже на моїх очах розвивалась дивна історія, за якою з цікавістю спостерігала не лише я, а й решта пасажирів. Справа в тому, що з нами їхали хлопець і дівчина, які були близькими друзями. А інший сторонній чоловік почав виявляти до неї надто велику увагу. Між представниками сильної статі розгорнулась справжня суперечка. Хлопець дістав мобільний і “зателефонував”. Він попросив друга під’їхати до наступної зупинки і допомогти йому вирішити проблему. Це, напевно, налякало нашого “крутого” пасажира, який попросив водія зупинитись, аби вийти. Розіграш хлопця вдався, адже, насправді, він і не думав дзвонити.

А водій, тим часом, вирішив підібрати ще пасажирів. Це були робітники, які вже встигли, десь, щось, з кимось добре відсвяткувати і почували вони себе незовсім добре. В якусь мить я з жахом зрозуміла, що зможу побачити те, чим вони сьогодні снідали. Тож довелось якнайближче підсунутись до холодного, мокрого і брудного вікна.

А на черговій зупинці бабуся попросила передати мішок картоплі онукам. Водій з відвертим невдоволенням виконав її прохання. А далі почав розповідати, як одного разу, у подібний спосіб, “передавав свіжину”, яку йому довелось возити тиждень, бо її ніхто не забирав. Потім подібний випадок повторився з коробкою яблук, які гнили. А коли працівники гаражу їх викинули, для того, аби використати коробку за іншим призначенням – то знайшли на дні пакет, у якому було 200 гривень, що, як ствердив водій, повернули власниці. На щастя, ці розповіді не довелось довго слухати, бо вже наближались до місця призначення.

Тепер потрібно лише кілька днів психологічної та фізичної реабілітації і ... можна їхати далі.

Мирослава Крупенко,
м. Рівне.