Поетична сповідь

Я + 2

Нескорена, незнана, непокірна…
Це – жінка, яка прагне майбуття.
Вона ласкава, вдумлива і вірна,
Гордо іде, скоряючи життя.
А це життя…Воно її не хоче!
Крутим зламати прагне віражем,
Сльозою тихо скрапували ночі,
Зітхав світанок зболеним плачем.
А сором, бруд, розвінчані надії,
І усвідомлення, що ти є “№2”.
Так гірко ранить душу, рве, міліє,
Сама любов, що казкою була.
Та час загоїть рани і сховає,
Ту чорноту, що чадила дотла,
Красу… А думка серце крає,
Чи буде щастям повниться зола?
Хай розуму порада мудра буде!
Красиво йти, не повертаючи назад!
Що Бог вінчав, те не розлучать люди!
Ти гідно визволь серце з виру втрат.

P.S. Дивись! Як жінка встане й піде далі,
Розправить вільні крила й полетить,
До синіх хмар…і зникнуть всі печалі.
Нехай любов така – дотла горить!