ЧИ Ж ОДИН НА СВІТІ КИЇВ?

— Агов! Я — Київ, столиця Української держави. Збудований славним Києм, півтори тисячі років височію над Дніпровими кручами.
— А мене звали Київець. Я також був збудований Києм, але вже на Дунайському березі. На жаль, я не зберігся до днів сьогоднішніх, про мене лиш свідчить давній літопис.
— Егей! Почуйте мене! Це говорю я, Кий острів. Я — на самісінькій Півночі, в Архангельській області. Гучними дзвонами славився в давнину, їх умілі майстри на моїй землі відливали.
— Вітаю вас, браття-міста!
Це я, озеро Кийове. Я гойдаю хвилі біля міста Лобні, неподалік від Москви.
— Я — також озеро! І мене теж Кийовим звати. Тільки моя батьківщина — Балкани. Голубію неподалік Адріатичного моря. На відміну від свого підмосковного побратима, ніколи не замерзаю.
— А я — Кийовське поле, що поблизу села Кийов, на Старолюблянщині. Це в Словаччині, за Карпатськими горами.
— Агов, друзі! Це я, кубанська земля! Після того як царські війська Запорізьку Січ зруйнували, я козацтву притулок дала. Розселилися тут запоріжці, а станиці свої рідними йменнями нарекли: Київ, Київка, Київське.
— Приамур’я!
— Сибір! Ми теж бережемо ім’я Кийове!
— Я — край цілинний. І тут є містечка і села, на честь славного Кия названі.
Дзвенять голоси!
Лине добра слава над світом!