Ще не все втрачено...

Батька сусіди і знайомі прозвали “алхіміком”, а паралельно ще й... “оцетником”. Це тому, що в період розквіту сумнозвісної горбачовської боротьби з пияцтвом він намагався створити алкогольний напій із оцту, який тоді коштував копійки. На жаль, а, може, на щастя, цей науково-фантастичний задум йому не вдалося здійснити — так і застиг на рівні теорії й експерименту.
Матері ще до заміжжя вдалося захопити посаду прибиральниці аж у трьох установах. Із тієї пори у них по декілька разів мінялися керівники і власники, але “оператор” ганчірки і віника залишився на своєму посту незмінним. А ще цю кістляву високу жінку невпинно переслідував імідж особи легкої поведінки, хоча стовідсотково цього ніхто не міг довести, а тим більше побачити.
Вихованням Діани по-справжньому ніхто не займався. Як і навчанням. Якщо не брати до уваги періоди батькового протверезіння, коли він міг ліниво погортати шкільний щоденник дочки та висловити майже безадресне обурення щодо побачених у ньому оцінок.
Поведінку Діани також не можна вважати ідеальною, високоморальною чи гідною наслідування для ровесників. У свої сімнадцять років вона, як мовиться, пройшла Крим, Рим і мідні труби. Дочка багато в чому наслідує рідну матусю.
Власне, відверті думки про себе Діані вдалося підслухати на одній вечірці, куди її запросив черговий залицяльник Вадим. Різношерста компанія відзначала день народження досить в’яло і після спожиття певної дози високоградусних напоїв розбрелася хто куди. Добре, що оселя іменинника знаходилася у приватному секторі в оточенні старезного садка.
Діана вийшла під зорі, прилаштувалася під яблунею на розхитаній лавочці і закурила улюблені “LМ”. Не думалося ні про що. За рогом літньої кухні перемовлялися хлопці із їхньої компанії, перемиваючи кісточки. І дівчина мимовільно почала прислухатися до потоку негучної розмови...
— А що тут робить ця шлюха?
— Ти про кого?
— Про Діану ж, звичайно...
— Вона з Вадиком прийшла. А тому це його проблеми.
Сумнівів у Діани не виникло: дурнуваті бевзі паплюжать саме її. Вона встала і пішла геть, гучно грюкнувши хвірткою. Прохолодне нічне повітря дещо освіжило її і образа розвіялася, зникла. Але десь глибоко в душі нило болісне відчуття, що хлопці не дуже далекі від істини.
Власне, Діана струнка, вродлива дівчина. Яскрава косметика додає їй років три. Дехто з ровесниць не вірить, що їй тільки сімнадцять. Статеве життя розпочала досить рано, просто так, спонукала цікавість. Сподобалося! Потім із тим же юнаком, який був старший за неї, усе повторилося ще кілька разів. А згодом за його сприяння познайомилася із Віталиком. Таким примітивним було перше кохання Діани.
Через деякий час Віталик обізвав її повією і вона образилася, водночас обірвавши усякі зв’язки. А яка ж вона повія?! Вона просто весела! І доки молода — гуляти треба, веселитися. Крім того, дівчина різноманітність любить, щоб не закиснути у життєвих стандартах.
А справжнє кохання, якщо воно у природі існує, прийде десь у років двадцять п’ять, напевне...
Хоча Діана вже тепер вважає, коли б життя можна почати заново, вона була б набагато розумнішою і багатьох проблем вдалося уникнути. А ще шкодує, що завжди чомусь грошей не вистачає...
Правда, існують суттєві непорозуміння і з хлопцями. Деякі намагаються її обізвати, придавити, позбиткуватися. Із одним таким фраєром Діана переспала, а він налив безсовісну пику дешевим портвейном і нахабно висловився:”Підстилка!” — довелося заїхати у мармизу.
Тоді ж Діана написала заяву у міліцію, що він її буцімто зґвалтував. І ткнула цей папір перед нахабні очиці, дохідливо пояснивши все і, зокрема, чим цей папір йому пахне. Він відразу скис, став неймовірно керованим і покірним, немов місячне телятко. Діана доїла цього гада два місяці, доки не втік із Рівного: або справді ментів злякався, або “бакси” у багатих батьків закінчилися. Та Діані наплювати на цього слизняка — таких ввечері тиняється півміста: нічого не мають власного ні в голові, ні в кишені, ні в штанах. У цьому вона переконалася на власному досвіді. Від таких лохів ні кайфу, ні зиску бодай на копійку...
Все ж попри свою розгнуздану поведінку, Діана мріє про справжнє кохання, єдиного обранця на все життя, сімейне щастя, дітей, щоб усе було, як у людей, без підлих зрад і безглуздих гулянок. Очевидно, перемагають гени жінки-берегині, одвічне материнське начало, на якому тримається світ. Принаймні, Діана у майбутньому уявляє себе вірною дружиною, люблячою і турботливою ненькою, справжньою жінкою. А це свідчить, що в конфлікті між собою і мораллю вона на боці нормального людського існування. Тоюто ще не все втрачено. Адже життя ще попереду, хоча чималий його шматок уже змарновано. І те, що залишилося за спиною, не повернеш, не зміниш, воно кануло в лету назавжди, безповоротно. А поки що Діані гордитися немає чим, крім любощів, план з яких вона уже виконала років на двадцять наперед.
Хоча інколи у голову Діани закрадаються підступні думки: “А хто мене візьме заміж таку?! Адже Рівне місто порівняно невелике і чутки тут летять швидше вітру. Кому із чоловіків захочеться мати дружину легкої поведінки, хоча і в минулому?!. Чи не доведеться майбутнім дітям мучитися від сорому за бурхливу молодість веселої матері?!”
Та й де гарантія, що колись Діані не остогидне сімейне життя і її знову не потягне на безтурботні веселощі. Дуже ризикована справа будувати оселю на болотяній трясовині...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.