Рівне:

Створення та просування сайтів

Власним винаходом бореться зі сколіозом

Особливий погляд 26-чер, 2008, 10:069 prov 1 456
Який же вихід? Цією проблемою переймався тепер уже одинадцятикласник школи №6 міста Дубна Головенько Ярослав. Він, як і більшість учнів, має «власний досвід» цієї хвороби, що допоміг юнакові втілити ідею створення приладу, який би корегував поставу, в життя.
— Ярославе, скажи, будь ласка, як давно ти займаєшся у Дубенській станції юних техніків, і чи була ініціатива створення такого приладу твоєю?
— До СЮТ я почав ходити ще у третьому чи четвертому класі. Спочатку займався у гуртку стендового моделювання, правда, не дуже довго – близько року, потім став ходити до гуртка винахідників та раціоналізаторів. До речі, перший мій візит сюди, близько року тому – воля випадку, можна сказати. Якось мій друг, Гнат Юра, захворів, і зі школи мене попросили знайти йому заміну – потрібно було допомогти у представленні приладу, що розробляв Юра – травматичного реабілітатора. Знайти не вдалось нікого, тому я пішов сам. Відразу сподобалось. Окрім того, мав свої ідеї, які тут почали поступово реалізуватись.
А ідея коректора… Я, чесно кажучи, лише продовжив теоретичні розробки своїх попередників, хоча, звичайно, зараз прилад має абсолютно «нове обличчя», порівняно з «минулим».
— І в чому ж його новизна?
— Раніше він кріпився ремінями до спини, чим міг спричиняти деякий дискомфорт, адже певним чином обмежував дитячі рухи, при відхиленні від дозволеної норми нахилу подавав звуковий сигнал, відволікаючи увагу… Зараз же він абсолютно не заважає дитині при сидінні: розміром завбільшки з 2-3 сірникові коробки, він кріпиться до одягу липучками, а у разі нахилу понад норму – спрацьовує зоровий сигнал – спалахує вогник, змушуючи випрямитись того, хто забув про правила сидіння за робочим місцем. У намаганнях вдосконалити коректор постави мені з технічної точки зору надзвичайно допоміг Ярослав Павлик, мій наставник, за що йому щира вдячність.
— Сам вже пробував користуватись винаходом? І на кому взагалі «експериментуєш»?
— Перевіряти – перевіряв, але так, щоб користуватися – ні. Експериментую переважно на друзях та меншому братові з сестрою. Усі ставляться до таких випробувань з величезною цікавістю, що лише спонукає до подальшої роботи.
— Ярославе, а ти підраховував, скільки часу піде на виготовлення одного екземпляру?
— Звичайно. Собівартість одного екземпляру в середньому становить п’ятдесят – шістдесят гривень, і якщо виготовляти його вручну, то на це піде трохи більше години (за умови наявності всіх деталей). Якщо ж виготовляти ще генератор низької частоти – робота може затягнутися на кілька днів. Але це, думаю, не так уже й багато. Крім того, якби працювало відразу кілька людей, діло йшло б набагато швидше…
— А як батьки ставляться до твоєї роботи?
— Схвалюють, підтримують, хвилюються… Вболівали, коли я брав участь у конкурсі «Intel – ISEF», запитували, чи не їду до Америки.
— І що це за конкурс? Ти , можливо, брав участь ще десь?
— «Intel – ISEF» — це міжнародний конкурс науково – технічної творчості школярів. На його національному етапі, «Intel – Еко Україна 2008» у Києві я отримав відзнаку. Також переміг на Всеукраїнському конкурсі юних винахідників.
Спілкувалася Анна Ткачук,
Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору