ЦІНА ЖИТТЯ ПІД КАЙФОМ

До п’ятнадцяти років Зіна, прискіпливо опікувана мамою і бабусею, була домашньою дівчинкою, слухняною до нестями. Через надмірну прив’язаність до сім’ї частенько глузували ровесниці, недолюблювали й обходили десятою дорогою хлопці. І раптом усе це їй добряче остогидло і вона немов зірвалася із прив’язі. Звідкись з’явилося нестримне бажання мати величезне коло ровесників для спілкування, щоб її прийняли у компанію до веселих, як тепер висловлюються, крутих підлітків, захотілося нових відчуттів і вражень, а також позбутися старосвітських табу, які постійно нав’язували мати і бабуся, котрі у сучасних течіях не тямлять абсолютно нічого.


Незважаючи на заборони, Зіна стала регулярно виходити ввечері на вулиці Рівного без опіки рідних, тривалий час самотньо прогулювалася, приглядалася до радісних і безтурботних гуртів дівчат і хлопців, сподіваючись, що вони запросять її до свого юрмища. Але невгамовно минали дні, а Зіна залишалася самотньою. Звичайно, у неї були шкільні подруги і приятельки, але цього дуже мало, бо вони набридають під час занять, стають зовсім не цікавими. А тут хочеться самостійності, впевненості, дорослості.

І ось нарешті її “підчепили”. Так, саме “підчепили”. Й вона, здається, досягла того, чого давно прагнула. Зіну охоче взяли у “зграю” і вона із першого дня відчула, що нові знайомі вважають її в «доску» своєю. У цій кострубатій компанії було шість хлопців і стільки ж дівчат. Для “змістовного” проведення дозвілля найчастіше збиралися у підвалі старого будинку, де був непогано обладнаний “бункер”, у кутку якого стояв розкарячкуватий допотопний диван, обшитий дермантином.

Як здалося тоді Зіні, саме таку компанію вона давно й шукала. Із “зграйних” хлопців з’явився і в неї свій парубок Назар. За короткий відрізок часу Зіна навчилася шикарно одягатися, лаятися брудним матом та регулярно “спати” із Назарчиком — справа не дуже і мудра, але приємна. Не тому, що їй дуже хотілося так безцільно марнувати дні, а тому, щоб не відрізнятися від інших, довести всьому світові, що вона не наївна “паїнька”, а також, як і вони, суперсучасна. Згодом навчилася вживати алкогольні напої і палити. До речі, не тільки цигарки.

Під час однієї із чергових вечірок у підвалі зібралося осіб із двадцять, серед яких було багато й “чужих”. Всі наввипередки вживали дешеве вино, а найсміливіші навіть займалися сексом на очах у всіх. Від побаченого Зіні стадо бридко і вона вийшла у двір, але там уже її чекали четверо п’яних хлопців разом із Назаром. Коли оточили тісним колом, зрозуміла, що вирватися уже не вдасться. Вони ж, озвірілі від алкоголю і відчуття безкарності, гуртом згвалтували дівчину. І відтоді життя юної Зіночки покотилося по похилій площині, покотилися безвільно і приречено...

Через два місяці Зіні довелося зробити перший аборт, а ще через півроку — пішла на другу таку ж операцію. А в перерві між ними — веселе, безтурботне, розгульне життя: нескінченні пиятики, кафе-бари, ресторани, безглузді і частенько випадкові статеві зв’язки. Її оточували молоді люди, які керувались тваринними сексуальним інстинктами, вміли майже безпробудно пиячити, матюкатися і з’ясовувати стосунки за допомогою кулаків. Бабуся Зіни не витримала такого психологічного навантаження і передчасно піша у могилу, а мама якось витримувала цей непосильний тягар, але була безсилою хоч якось вплинути на перебіг ганебних подій, що завдавали невигойних ран.

Власне, незабаром Зіна прийшла до тями, зрозумівши нарешті, що не про таку романтику і життя мріяла. До цього певною мірою спонукав третій аборт і терпляче пояснення лікарів, що нормально народити дитину вона уже не зможе — будуть ускладнення, якщо взагалі їй вдасться мати потомство. Жахлива перспектива ніби протверезила Зіну, вгамувала її “круту “ енергію...

...Недавно Зіні виповнилося двадцять років і вона відчайдушно шкодує за безповоротно згаяними роками, змарнованим власним здоров’ям і навіть безперспективністю особистого існування. Від “кайфової” компанії їй вдалося відколотись. Крім усього, остогидло бути невизначеною особою під кликухою «тьолка», очевидно, прокинулося почуття власної гідності, усвідомлення, що вона теж людина, що ще не все втрачено. Коханого ж Назарчика посадили за грати за пограбування двох дівчат-старшокласниць. Неочікувано обросла Зіна й безліччю інших дорослих проблем. Безглузда веремія примітивного існування так закрутила, що навіть забула закінчити середню школу. Ніякої спеціальності також не набула, а тому й на роботу ніхто не хоче брати, бо вона й робити нічого не вміє. Колишні друзі та однокласники, немов від чумної, змовившись, відвернулися. Вона для них давно уже перетворилася у професійну повію, а тому із нею ніхто не хоче мати ніяких справ.

Кажуть, що за все треба платити. Зіна заплатила за чотири роки веселого життя тим, що її ніхто не вважає нормальною жінкою. Господи, і заради чого все це? Заради вишуканого вбрання, дорогої імпортної косметики, товстих дядьків із голеними головами і венеричними хворобами та їхніми дебільними анекдотами, бадьорого існування на дні брудного і бридкого смітника під впливом облудного кайфу? Зіна заплатила за всю цю непотріб, нікчемність власним спаплюженим життям, здоров’ям і ненародженими дітьми. Дорого, надто дорого обійшлася їй особиста легковажність, необдумані дії, юнацький максималізм. Дасть Господь, колись народить дочку, нізащо не допустить, щоб вона впала у таку прірву небуття і бездоння гріха...


Ростислав ВАРЖЕЛЬ,Рівне.