Рівне:

Створення та просування сайтів

Відречення

Таке життя 21-кві, 2005, 13:479 prov 1 403
... Микола мало не остовпів, коли якось вранці ледь не зіткнувся у коридорчику власної квартири із парубійком “баскетбольного” зросту, який протираючи очі, пробурмотів щось на зразок привітання і поспіхом протиснувся у двері ванної кімнати.
Вже під час сніданку дружина дещо розгублено пояснила, що Світлана збирається заміж, що звуть його, здається, Вадик, що в майбутніх наречених чудові взаємини, а вчора він затримався і довелося залишитися ночувати... Микола сам не свій доїв сніданок і мовчки пішов на роботу.
Він чекав, що Світлана першою заговорить про заміжжя. Не дочекавшись, запитав:
– Доню, чув, ти заміж збираєшся виходити?
Після невеличкої паузи відповіла:
– Та... Пора...Чи у тебе є заперечення?
– Познайомила б з майбутнім зятем...
– Ще остогиднете одне одному! Незабаром він переїде сюди, ось і познайомитеся.
– Ще до весілля переїде?
– А яка різниця? Йому звідси ближче до роботи. А весілля у листопаді буде.
“Вадик-привид” і далі з’являвся, коли Микола уже лежав у ліжку і зникав, коли глава сімейства був на роботі. Микола став частенько вибухати гнівом, а коли дружина завела мову про майбутнє молодих, крізь зуби процідив:
– Я його не пропишу.
Ввечері донька почала вимагати пояснень і Микола повторив сказане вранці дружині. Світлана обурилася, мовляв то не якийсь чужий, а її чоловік. Микола гнув свою лінію:
Може й чоловік, але й досі йому чужий і незнайомий. Розмова досягла найвищої температури “кипіння” і донька в сльозах зникла, кинувши, що пропише Вадика у себе в кімнаті. Дружина теж заламувала руки: їй було шкода і доньки, і чоловіка.
Наступних кілька тижнів Світлана, затаївши образу, мовчала. А одного разу, йдучи з роботи, Микола витяг із поштової скриньки повістку в суд і відразу про все здогадався: донька хоче поділити квартиру.
В призначений день Микола з’явився в суд. Нафарбована донька із майбутнім чоловіком вже були там. Світлана зміряла батька презирливим поглядом.
На суді Світлана і батько сиділи майже поруч. Вони були дуже схожі. Немов два портрети, змальовані з одного і того ж обличчя, але різними художниками. Один застосовував свій талант, щоб відобразити найтонші, найдрібніші рисочки, а інший малював широкими мазками, намагаючись відобразити лише характер.
Потім заговорила Світлана:
– Я маю законне право, молода сім’я, відповідач не дає жити...
Затим Микола розповів про своє складне життя. Нелегко дісталася йому квартира, на яку зазіхають ті, що ще нічого не зробили корисного для суспільства.
Жінка-суддя слухала, підперши голову, і її напівзакриті очі дивилися ніби сумно, ніби втомлено. І тут із зали пролунало:
– Можна слово?
Суддя повернула важкий погляд до високого хлопця у джинсах:
– Тут – не збори! Що сталося?
Світлана нервово поморщилася:
– Вадику, не треба ми самі...
– Закінчувати це треба...І ти, – махнув рукою в бік майбутньої дружини, – теж давай зав’язуй. Хіба немає де жити, чи що? Не хочуть і не треба. – І до судді:
– Зробіть перерву, ми все владнаємо.
Коли засідання відновилося у руках у судді була заява про припинення слухання справи. На прощання суддя сказала їм:
– Звернення до суду – це як застосування зброї. Її беруть у руки в крайніх випадках і даремно не розмахують.
А Світлана і Вадим одружилися і винайняли квартиру на околиці міста. Живуть, чекають дитини. Але Микола до них у гості не ходить...
Ростислав Варжель,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору