Коли у серці те, що не вмирає…

Маючи родичів у різних країнах, Євген часто бував за кордоном. Зокрема у Польщі. Саме там з ним і трапилася біда, що докорінно змінила подальше життя.  Досі невідомо, чи збив його моторолер, сліди якого були поряд з велосипедними, чи це були пустощі дітей, що натягнули мотузку через дорогу. Сам він обставин згадати не може. Здавалось би, що може статись після падіння з велосипеда? В крайньому випадку перелом, струс мозку…Але буває і ще гірше – мовою медицини, множинні переломи кісток черепа, забій голови, здавлення та набряк мозку, і в результаті лівосторонній параліч. Довгих два місяці пацієнт перебував у коматозному стані. Йому загрожувало так зване вегетативне існування – коли організм виконує лише основні біологічні функції. Можна собі тільки уявити, як важко тоді доводилось дружині Людмилі, бібліотекарці зі скромною зарплатою, та двом дівчатам-студенткам. Відкрили рахунок у банку, довелось просити фінансової допомоги в організацій та небайдужих людей. Що допомогло вижити?  Це і молитви, замовлені у храмах різних конфесій по всьому світу. І маленька іконка, привезена з Почаєва і затиснута в руці. І допомога небайдужих людей. І робота медиків – польських і наших. І, звичайно, підтримка дружини, мужньої жінки, яка завжди поруч. Це було схоже на початок другого життя – йому знову довелося вчитись говорити, лише через рік  зробив свій другий перший крок.
 Пішов уже четвертий рік з того страшного дня, який відібрав здоров’я.  Євген , інвалід І групи, хоч і з паличкою та допомогою дружини, робить невпевнені кроки у своє майбутнє. Є ще проблеми із зором, координацією рухів. Його часто можна побачити за комп’ютером у бібліотеці (як на цьому знімку), він не полишає свого покликання – пише. Вірші, листи численним знайомим, статті. Тішать дідове серце і дві маленьких онучки.  
Щодня наш герой займається на спеціальних тренажерах в місцевому реабілітаційному центрі, виконує процедури. Дружина веде  спеціальний щоденник з графіком відвідувань. На кінець минулого року їх було 117! А от коли у січні вирішили зробити перерву на свята, для здоров’я інваліда це був крок назад. Крім того, при центрі діє  профілакторій, у якому два місяці Євген Іванович разом з іншими 15 пацієнтами безкоштовно обідав, проходив масаж, отримував ліки.
Він намагається не забувати слова нейрохірурга з санаторію “Червона калина” О.І.Малікова, який казав, що треба постійно працювати над собою. Раз на рік лікарняна каса, членом якої є сім’я потерпілого, надає курс уколів. Проте, щоб провести повне обстеження сьогоднішнього стану здоров’я, треба їхати в Рівне, пройти барокамеру, що коштує недешево (до 100 гривень). Необхідне і санаторне лікування. Двічі вже Людмила возила чоловіка у “Червону калину” та “Слов’янський”, але чи буде така можливість цього року, невідомо. Не кажучи вже про потребу регулярно вживати недешеві препарати. Та рідні не складають руки. Людмила шукає необхідну інформацію про хворобу чоловіка в Інтернеті. Недавно натрапила на цифри, що витрачає на таких хворих американська держава – від 4 до 10 мільйонів доларів на рік на одну людину! Звісно, з нашими 290 гривнями на місяць їх не порівняти (а донедавна їх було взагалі наполовину менше).
Незадовго до біди, що перевернула звичне журналістське життя, Євген написав у ювілейному випуску “районки”, звертаючись до читачів: “Величезне задоволення отримую від спілкування з вами. Не полишає прагнення кожному допомогти, про кожного розповісти”. Він вірив, що його кращі публікації ще попереду. І вірить у своє одужання зараз. Каже: “Інакше для чого було б намагатись щось робити?” І як радує серце близьких кожна дрібниця, така важлива для одужання! Перше самостійне бриття. Листи, написані уже майже каліграфічним почерком. А маленька Роксолана, яка бавиться з дідовими милицями, не дочекається часу, коли можна буде побігати разом. Адже головне, як у вичитаному Людмилою з того ж Інтернету чиємусь зауваженні: “Хворому потрібні не тільки гіркі ліки, не тільки хороший наркоз і вмілий хірург, важливо повернутися у світ здорових”. А він же так близько – за спеціальною медичною шкалою, Євген Іванович пройшов уже всі стадії на довгому шляху до одужання, і перебуває на  передостанній – етапі часткової інвалідизації. Давайте разом підтримаємо ці надії. Молитвою. Посильним пожертвуванням. Адже зі світу по нитці можна не лише на сорочку назбирати, а й на лікування.
Рахунок у гривнях відкрито на ім’я дружини Белей Людмили Василівни: №2620328769, МФО “Аваль” 333227, м.Рівне, ЗКПО – 2136904421.
Наталія АНДРІЮК,
Радивилів.