Подарувала чоловіка на Новий рік

Здавалося, цьогоріч буде все, як і раніше. Знову сяятиме пишна ялинка, на покуті красуватиметься пшеничний сніп, що споконвіку символізував достаток і затишок у домі, а на столі, накритому домотканими полотняними рушниками, неодмінно буде 12 страв. Ольга з нетерпінням чекала свята. Для неї останнім часом несуттєвим здавалося все, крім її родини. Авжеж, було ж не гірше, як у людей. Чоловіку вдалося розкрутити власний бізнес. Доньки, наче квіточки, розквітли в пору, зустріли кожна свою долю, подарували дідусю й бабусі наймиліших і найрідніших у світі внуків.
Ще день-другий — і настане мить, коли усі вони зберуться за святковим столом. Буде про що погомоніти. І чоловікові з зятями (а вони завжди схиляють голови перед його мудрістю і досвідом), і матері з доньками, які з дитинства звикли тільки з нею ділитися найсокровеннішим, найзадушевнішим. Жінка замріялась у солодкому передчутті святкової миті — й не помітила, як озвався мобільний. Цей несподіваний дзвінок пролунав, ніби застереження з глибин її власної підсвідомості. Тремтячою рукою приклала трубку до вуха, почула незнайомий жіночий голос, який чемно запитав, з ким розмовляє, попросив вибачення за те, що невчасно турбує, а потім шокував, забрав спокій, перевернув усе в душі, не залишивши там живого місця.
— Ольго, я кохаю вашого чоловіка, він мене також… — пролунало у слухавці. Це все, що запам’ятала Ольга із довгого одкровення своєї суперниці, про яку не відала ні сном, ні духом. Згодом, наче із забуття, уривками виринали репліки: «…у нас із Дмитром уже майже дорослий син, наступного року закінчує школу… Діма дуже любить голубці з квашеної капусти, тому я завжди намагаюсь приготувати цю страву, коли він повертається з тривалого відрядження…»
Знаю, знаю… Закивала головою у відповідь. Дарма, що ніколи про це навіть не здогадувалась. А, може, просто не хотіла помічати усього цього. Завжди з нетерпінням чекала чоловіка з відряджень. А коли він був удома, завжди поспішала увечері з роботи. Не йшла, а летіла, не хотіла втратити жодної хвилинки спілкування зі своїм судженим, ніби відчувала, що десь іще в цьому великому, безмежному світі є жінка, якої вона ніколи не бачила, але з якою змушена ділити найдорожче, що мала в житті, — Найкоханішого.
Зараз він знову у відрядженні. Обіцяв повернутися через кілька днів, адже наближалося новоріччя. У їхній оселі вже пахло хвоєю, а невдовзі на зеленій красуні мали б засвітитися вогники родинного щастя і незрадливої любові. Попереду новорічна ніч, яка вперше в житті Ольги не буде такою теплою і безтурботною, як раніше. Вона вже остаточно вирішила: не ділитися чоловіком з іншою, якої ніколи не бачила й не знала, а зробити їй подарунок. Новорічний. А чому б і ні? Вона збиралася віддати найдорожче, що мала і що так безповоротно втратила…
Наталія Левчун,
Рівне.