Новий рік без тебе…

Той день був знову невдалим. Повертаючись додому вона заскочила в бар, прихопила пляшку пива, і повільно йшла додому. Дощ лив, як з відра, та Олена не помічала його. Їй хотілося злитися разом з ним, стати одним цілим, щоб її ніхто не помічав. Але переходячи чергову вулицю вона стикнулася з масою людей, і чомусь їй видалось, що всі вони знають, що вона невдаха. Що їй не щастить, оскільки вона втретє не пройшла співбесіду і не отримала бажану роботу. Стомлене бліде обличчя не хотіло нікого і нічого більше бачити. Зациклившись на своїй проблемі, вона не помітила, як минула свій дім…

Повернулася. Підняла очі високо до неба, воно було насуплене, як і сама Олена. Піднявшись східцями – відчинила двері. Дома на неї чекав чоловік, він приготував святкову вечерю, поставив шампанське в лід, запалив свічки. Очевидно хотів привітати з отриманою роботою, адже завжди вірив у свою дружину, вона дійсно була надзвичайно розумна, вірна і красива. Але обставини так складалися, що життя її не помічало…

- Навіщо це все?!- не стримавшись, прошепотіла вона, - Нема нічого, і не буде! Гримнувши дверима вона зачинилась у кімнаті, а прокинулась уже наступного дня…

Набравшись сили і терпіння, Олена вирішила ще раз спробувати з роботою. Їй пощастило отримати бажану посаду, та зовсім іншим шляхом, - шляхом зради чоловіку. Там, де велика карє’ра, були свої правила та закони. Їй здалося, що це останній шанс. А натомість…

Біль нестерпно ятрив її душу, а усвідомлення зради вливалося в мозок і не давало більш ні про що думати. Вона цього не хотіла. Олена ж любить свого чоловіка. Йшла і ридала. Чоловікові вона не скаже, та чи сама може змиритися із страшною правдою — не знала. У неї є робота, але вона раз і назавжди втратила спокій а це — найстрашніше. Тепер вже не поділиться з чоловіком, не розповість, як завжди все розповідала, не скаже, як ніжно казала раніше: “Ти у мене один єдиний”. Жінка не знала, що діється із її психікою. Це — страшний удар, який завдала сама собі.

Про досвід та професійність Олени говорили багато співробітників, казали що у неї чудове майбутнє на кар’єрній ниві. Адже на сімейній ниві сонце незабаром зайде. Однієї миті життя здавалося налагодилось, Олена отримувала хорошу зарплату, з чоловіком Андрієм теж усе йшло непогано.

Якось чоловік сказав дружині, що хоче дитину, на знак їхньої подружньої вірності. Та й час вже, але Олена відповіла, що ще не готова, та й можливості не має, кар’єра була в розпалі. “Згодом” – прошепотіла йому, та побігла на роботу.

Повертаючись назад, почувала себе кепсько, страх огорнув її, коли вона мимоволі подумала, що вагітна. Але ж від кого? Сумніви її були небезпідставними, в лікарні жінці сказали, що вона вагітна вже два місяці. Тоді все стало зрозуміло: дитина не від чоловіка

Це кінець – промайнуло в її свідомості. Вийшовши з лікарні, нестерпно заридала, того дня лив дощ, і лив так, що Олена хотіла разом з дрібними краплями дощу втопитися в калюжі. Чоловікові розповіла усе, після чого розійшлися, проте ще офіційно не розлучились. Минуло три місяці після втрати коханої людини, це була Божа кара, їй не хотілось жити...

Але справжній удар ще чекав на неї. Олена проходила парком, і побачила свого чоловіка з якоюсь жінкою. Очі в них були настільки закохані, що дурень зрозумів би, що вони щасливі. У руках жінка тримала чарівний букет білих троянд – її улюблені. Навкруги гуляв веселий люд, то була неділя. Олені хотілося ж померти. Одна-однісінька, вона топила горе у бокалі вина…

...Від цих спогадів їй стало моторошно. Залишилося кілька годин, і прощавай минулий рік. Він відійде від неї, а разом з ним і спогади про чужого коханого. Цей Новий рік так схожий на минулий: та ж ялинка, ті ж вогники й іграшки, та кімната, те ж ліжко…

В її кімнаті й досі стоїть його фото, він завжди з нею, навіть якщо зараз із іншою. Абсурд. І вона це розуміла, проте фото Андрія надихало її, і ніби промовляло: “ЖИТИ ПОТРІБНО ДАЛІ”.

Слова, які він сказав минулої новорічної ночі, ще гучно звучать у її свідомості: “ТИ, АБО НІХТО”.

Вона знала, що ця розлука назавжди, але кохання, що жило між ними, була впевнена, не згасне ніколи. Він може бути чиїмсь коханим, може і сам полюбити, проте вже не відчує тієї пристрасті, що вирувала між ними, не пізнає справжнього смаку кохання.

Олена сама. Але жінка не нарікала, бо вони не можуть бути разом. Олена не намагалася зустріти іншого, хотіла все добре обдумати у своєму житті.

Глянувши на себе в дзеркало, вона зрозуміла, що щаслива, можливо навіть тому, що може з цим далі жити. Вона пишалася тим, що з такою легкістю відпускала його, і тим самим трішки собі дивувалася. Адже він був для неї усім, думала, що розлуки з ним не переживе, зайде сонце. Воно не зайшло і це добре. Хоча…

За п’ять хвилин - 12-та, на серці стало бентежніше. З кожним рухом стрілки годинника вона пригадувала їх зустрічі, розмови, поцілунки і намагалася забути назавжди. Олена запалила дві свічки, чому дві? Хотілося відчути, що не самотня, і сподіватися, що наступного року, шансів святкувати наодинці у неї не буде. Хоча-ні у неї є маленький Андрійко. Він спить у колисці, а про Новий рік він нічого не знає. Втім, як і про життя...

Дивно, з її очей покотилися сльози, сльози ностальгії за Андрієм таким рідним, і вже, чужим. Тепер він не її...

Стрілка годинника перетинала останній кордон Старого року і зазвучало гучне: “БАМ-БАМ”. Вона закрила очі за мить – відкрила. Знову покотилася сльоза, але то була вже сльоза радості - за Новий рік і нове життя, життя без нього…

Аліна ФЕДОРОВИЧ,
Рівне.