Рівне:

Створення та просування сайтів

Кулак — не аргумент

Таке життя 30-жов, 2008, 10:579 prov 1 220
Едика притисло життя. Точніше – здоров’я. Та так, що нещасному і небо видалося у синій горошок. Едикова мати почала щосили крутити диск телефону на 03. І вже через годину хірург похмуро сказав:
А як чудово, як казково складалося усе ще вчора ввечері. Едик гордо крокував через двір і задоволено ловив на собі захоплені погляди підлітків. Ще б пак! Адже вже всі поголовно знали, що він одним ударом кулака може навпіл розколоти цеглину. Або навіть дві! І Едик не приховував свого непересічного вміння: якщо просили – демонстрував руйнівний удар і пихато йшов геть, як переможець, недбало струшуючи із видатного кулака рожеву пилюку цеглини. І раптом усе закінчилося, скромно померкло. Як висловлюється сантехнік Федя, прозваний місцевими самодіяльними гумористами Унітазом: “Кіна більш нема!” Замість могутнього кулака щось теліпалося без форми і змісту, все тіло нило, підвищилася температура. І взагалі, настало для Едика – не життя, а мордування. Куди поділася самовпевненість і гордість?! І вже більше не тягне на подвиги!
Але облишмо жарти. Які вже тут подвиги, коли лікарі радяться, зібравши консиліум. І між вченою латиною проскакує жахливе слово “ампутація”.
Довго тривала операція. Мистецтво хірургів перемогло, чарівники у білих халатах, можна сказати, врятували, зберегли руку, а далі – надія на молодий організм. Через кілька місяців рука повинна діяти, як колись.
Потроху попустило, і Едик набув повільно деякої впевненості. Перев’язана рука надала йому героїчної пози і незвичної загадковості. На запитання знайомих він недбало відповідач:
— Єрунда! Виробнича травма. Прийшов до тями — гіпс!
А міг би і не прийти... Як з’ясувалося дещо пізніше, якийсь ідіот, або вкрай підступне створіння із оточення Едика, дало йому дебільну пораду: якщо у кулак шприцем ввести вазелін, то він перетвориться на кувалду і нещадно руйнуватиме все підряд. Що там цегла! Ніби не дуже складна справа, а стаєш найсильнішим, принаймні, на мікрорайоні Ювілейному. Раз — і вищий клас! Едик, послухавшись дурня, до вечора придбав шприц і вазелін. Наступного дня пішов бити цеглу, а заодно – вуличну пацанву.
Не минуло й тижня, як лікарям у боротьбі за Едикове життя довелося уже зі скальпелем у руці демонструвати свою майстерність. „У сорочці ти народився, юначе, – повідомив лікар Едику після операції. – А могло закінчитися печально...”
У принципі, до таких гірких наслідків Едика привела безглузда сучасна мода на жорстокість. І не він один, надивившись фільмів, склепаних вузьколобими зарубіжними режисерами, ризикував власним життям для того, щоб за всяку ціну стати суперменом. І такі, як Едик, у переносному значенні повинні “вклонятися у ноги” творцям кінострічок, що ідеалізують мордобій і фантастичну вседозволеність. Сценаристи і режисери демонструють певний хист, опоетизовуючи криваві сцени бійок і вбивств, у яких негативний герой лупцює всіх наліво і направо, а потім позитивний заганяє його по коліна у землю. Чим не романтика?
Телевізійники постаралися вивищити майже у ранг мистецтва вміння життєрадісного індивіда, наділеного великою нахабною пикою і з невеликою кількістю звивин у мозку, одним махом відправити на той світ будь-кого.
Ще на початку незалежності України сором’язливі голоси про те, що не варто так наполегливо культивувати по телевізору вдосконалений мордобій, були заглушені “серйозними” міркуваннями, що, мовляв, підростаючому поколінню, особливо юнакам, необхідно бути сильними, мужніми і сміливими. А хіба ці якості виховуються вигаданою жорстокістю і жадобою невинної крові?
Так і виник непереборний потяг до розбивання, безглуздого шматування цегли. Що метаморфозно перейшло у такі потворні явища, як наповнення кулаків вазеліном. Зрозуміло, що на подібну операцію йдуть обмежені здоровим глуздом не тільки для того, щоб дивувати ровесників. А мається на увазі все-таки готовність пустити закам’янілий кулак у практичну дію, випробувати його на людях, фізично слабших за власника “кувалди”. І пускають. Із усіма наслідками.
Погодьтеся, шановний читачу, незатишно жити, усвідомлюючи, що десь поруч ходять негідники із залізними кулаками і обмеженим інтелектом...
Едуард бадьоро походжає у дворі будинку, де проживає. А батьки тим часом чухають потилицю, міркуючи, як віддати позичену вітчизняну валюту, і немалу, витрачену на операцію та лікування любого нащадка-здорованя.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору