Нетипова love-story: і бабій вміє кохати

Таких хлопців називають ловеласами і донжуанами. Від них неможливо діждатися вірності, і стати для такого єдиною – дуже важко. Часті гулянки з друзями, легковажність, випивка, самовпевненість, і чи не щодня – нові дівчата… Хто ж вони – ці невиправні підкорювачі дівчачих сердець?
Завжди і скрізь поводиться, як хазяїн життя, цинічний, у хорошому настрої (який зазвичай створюється за допомогою алкоголю), “заливає” до всіх дівчат, до того ж, вміє красиво “запудрити голову”, робить сотні компліментів, і сам доволі симпатичний – типова картина бабія ХХІ століття. Хто ж встоїть перед таким? Відповідь напрошується сама – одиниці…
Він підкорив і розбив десятки сердець, але його серце залишалося недоторканним. Він був справжнім бабієм, несерйозним у ставленні до життя і дівчат, легковажним і егоїстичним. Більшість свого часу проводив у розпусній компанії з друзями. Типовий самолюб, у якого щодня – випивка, гуляння, іноді забавки із “травою”. Дівчата були іграшками, яких часто змінював, шукаючи кращу. І от одного вечора, повертаючись з чергового гуляння, як завжди напідпитку, він почав загравати до чергової “жертви”. Проте у цій дівчині було щось, що одразу впала в око і затьмарило його п’яну голову. Він запропонував дівчині провести її додому – о дванадцятій годині ночі на другий район міста, ще й так настирливо, що просто не залишив тій вибору. Він одразу зрозумів, що це – вона, саме та, яка йому потрібна…
“Я був такий захоплений, що не міг зібратися з думками, і по дорозі до її дому ніс всілякі нісенітниці, але не забув взяти номер телефону… Наступного дня, як трохи проспався і протверезів, одразу ж зателефонував до неї і запропонував зустрітися. Вона не відразу, але погодилася. Під час прогулянки я дуже хвилювався, не зовсім розумів, що зі мною твориться, і якесь нове, досі незнане відчуття тривожило мене. „Закохався…” – раптом зловив себе на думці… Але обраниця одразу ж попередила, що в неї є хлопець і між нами нічого не може бути…Та звикнувши добиватися всього, що забажаю, особливо дівчат, я навіть не думав відступати. Тим паче, що в цій дівчині було щось таке, що мене особливо притягувало…Через тиждень ми почали офіційно зустрічатися…
У перший вечір я навіть не підозрював, що вона стане для мене музою, сенсом і стимулом для подальшого життя. Ця дівчина допомогла мені налаштувати відносини в сім’ї, підтягнутися у навчанні, відкинути на другий план власне „я” і задуматись про близьких та рідних. Багато людей, з якими я спілкувався, змінили про мене думку, побачили мене з іншого боку. До цього дня я не мав ніякої мети, яку міг би поставити перед собою, вуличне кочування настільки затьмарило свідомість, що я перестав бачити справжні цінності. А тепер я не уявляю життя без своєї другої половинки, ми з нею так гармонійно доповнюємо одне одного, що справді стали одним цілим.
Одного разу між нами виникла сварка, я й досі не знаю, через що, тоді я зрозумів, що справді можу її втратити, і наробив багато дурниць… Але згодом ми помирилися і все налагодилося.
Вже минуло більше року, як ми зустрічаємося. Звичайно, бували різні складні ситуації, суперечки, але ми все долали разом. Багато проблем у наші стосунки додавало те, що більшість друзів, які у мене були – дівчата, і знаючи мене колишнім, вони часто дзвонили і пропонували зустрітися, відкрито загравали, якщо ми випадково зіштовхувалися на вулиці. Кохана часто мене ревнувала, та й я її теж. Хоча, як я розумію тепер, з її боку не було ніяких приводів…
Зараз у нас все добре, більшість часу ми проводимо разом, й інші дівчата для мене можуть бути лише друзями. Ми любимо один одного і через рік плануємо одружитися…
Я й досі дякую Богу за те, що опинився саме в той день, в той час і на тому місці, де зустрів кохання, яке кардинально змінило моє життя. І тепер цей день для мене в усіх календарях завжди виділений червоним кольором…”
На завершення можна сказати лише одне – до кожного серця є свій ключик, тільки не кожному вдається його підібрати. І навіть бабій може стати романтиком і закохатися, адже як би він не любив усіх дівчат підряд, все одно знайдеться та, єдина, що примусить його серце битися частіше, характер змінити, а всю свою любов спрямувати на неї одну… І тоді такому почуттю справді підвладне все… Можливо, це і є справжнє кохання – коли ти проходиш повз тисячі кращих, не зупиняючись надовго, але навіть у темряві не оминаєш ту, що може стати для тебе всім…

Вікторія Ричко,
Рівне.