КАР’ЄРУ ПОЛАМАЛО КОХАННЯ

Із раннього дитинства Василь не виявляв особливого потягу до знань, а тому навчався абияк. Проте навдивовижу великий інтерес проявляв до міліцейських одностроїв. У родині це явище сприймалося нормально, адже його дід, батько, старший брат і два рідних дядьки усе своє свідоме життя служили у міліції.
Правда, батько Василя був двадцять сім років незмінним дільничним інспектором у рідному селі і дослужився лише до молодшого лейтенанта. Та й присвоїли це звання лише перед виходом на пенсію, що дещо принизило його офіцерську гідність. Злі язики розпускали плітки про те, що якось у релігійне свято він, перебуваючи напідпитку, привселюдно бовкнув: “Карати треба не тих, хто жене самогонку, а тих, хто продає погану самогонку”, що й спричинило таке повільне просування по службовій драбині. А цей вислів негайно став крилатим.
Саме тому Василь, одразу після армії ставши правоохоронцем, відмовився продовжити справу батька. У званні єфрейтора він якось закріпився у райвідділі, далі опинився у Рівному, де йому присвоїли звання молодшого сержанта і виділили малосімейну квартиру. Невдовзі після смерті батька до нього переселилася і мати.
Тоді на службі у Василя все складалося нормально, навіть сяяла певна перспектива. А ось вдома від дошкульних домагань матері не було спокою ні на мить: негайно одружуйся, і хоч тобі сядь та й плач, бо хочу онуків побачити до смерті. А якщо взяти до уваги, що Василь ні вродою, ні поставою особливо не відзначався: невисока щупленька фігура, якесь продовгувате щуряче личко, – знайти дружину було нелегко. Та й важив молодший сержант разом із кобурою кілограмів п’ятдесят п’ять. Яка сучасна дівка на такого подивиться?! Тому тема одруження для молодшого сержанта стала чи не найболючішою в особистому житті.
А в цей час у Москві мудрі голови опублікували сумнозвісний горбачовський указ, який націлював весь радянський народ на непримиренну боротьбу із пияцтвом та алкоголізмом та обов’язкову перемогу над підступним “зеленим змієм”.
Відтоді у Василя відразу подвоївся обсяг роботи і безпосередніх обов’язків. Він зі здоровенним собацюрою-вівчаркою майже щоночі чергував у центрі Рівного і ретельно принюхувався до чоловіків, які пізненько поверталися додому. Правда, представники мужньої половини людства із перегарним душком обережно обминали серцевину обласного центру маловідомими провулками. А на кожній вулиці не поставиш міліціонера зі псом. Де їх стільки набрати?! Тут М.Горбачов і його підручні однодумці, очевидно, не врахували всіх нюансів всенародної кампанії. Тоді ж частіше стали залучати Василя і до рейдів-облав на надзвичайно злісних порушників антиалкогольного указу та противників здорового способу життя – самогонників.
Чого тільки він тут не надивився! Один кандидат технічних наук обладнав портативний самогонний апарат у звичайнісінькому “дипломаті”. Ходив Василь і в “народ”, тобто, як тоді висловлювалися, у трудові колективи міста, де проводив активну профілактичну роботу: несвідомим громадянам у дохідливій формі роз’яснював, чим загрожує їхньому здоров’ю регулярне вживання алкоголю.
Саме під час таких відвідин одного із підприємств Рівного Василь цілком випадково і познайомився із секретаркою директора Жанною, одночасно відзначивши про себе: “Це – моя доля!” Холостяк у погонах відразу зачарувався неймовірною вродою, досконалою фігуркою, довгим білявим волоссям, ледь припухлими губенятами дівчини. А коли на нього війнуло ароматом французьких духів, із голови правоохоронця вилетіли геть усі думки про фатальне і поголовне винищення населення алкоголем. Василь відразу зрозумів, що справжня загроза існуванню людства – жіноча краса.
Звичайно, Василь не був ні безпросвітним невігласом, ні божевільним, щоб вважати, що серце і руку Жанни йому вдасться завоювати відразу ж, без зусиль і належної підготовки. Із цією метою на підприємство, де працювала вродливка неземної краси, він зачастив із такою інтенсивністю, що самому директору здалося: незабаром у його колективі не залишиться жодного прихильника Бахуса, який би спожив бодай крапельку спиртного. Та й прогульники, звісно, переведуться. Жанна ж дозволяла Василеві дивитися на себе скільки завгодно, а ось на його вистраждані у душі слова про палкі почуття зовсім не реагувала.
Одного вечора міліцейський наряд, у складі якого перебував і Василь, направили перевірити “сигнал”, який надійшов від якогось доброзичливця. Але міліціонерам вдалося застати на кухні тільки стійкий самогонний дух, щойно залитий у плиті жар та огрядну жінку-пенсіонерку. Але сморід, навіть самогонний, до протоколу не підшиєш. Тим більше, що із сусідньої кімнати власною персоною вийшла... Жанна. Від чого у Василя підкосилися ноги і запаморочилося у голові. Отямившись, він, натхненний її появою, попросив колег залишити приміщення хати, бо, мовляв, це не сигнал, а підлий наклеп на чесну і порядну сім’ю. Товариші Василя, розчулені його слізним проханням, так і зробили. А через деякий час Жанна запросила рятівника своєї матері в гості офіційно. До того, ж саме у передноворіччя.
В честь такої небуденної події молодий правоохоронець замість одностроїв одягнув новий костюм, купив пляшку шампанського, дві плитки шоколаду і величезний букет гладіолусів. Жанна відчинила двері у такому екзотичному вбранні, що її можна було вважати більше роздягнутою, ніж одягнутою. Залицяльник-міліціонер від захвату аж рота роззявив.
Мати Жанни поспішно залишила вітальню, коротко висловившись: „Щоб не заважати молодьожі!’’ А вони вдвох розсілися і затіяли банальну розмову. Василь грав роль скромняги, а Жанна вдавала із себе безтямно закохану. Акорди мелодії Мендельсона, що народилися в його уяві, обірвали слова Жанни, яка звабливо запропонувала випити шампанського. Після чого жених відчув, як дерев’яніють йому руки-ноги, хлопець навіть зацокотів зубами. Але Жанна рішуче не дозволила йому чогось “такого”. Василь спохватився і пискляво заскиглив:
— Я ж тебе кохаю!
— Отак відразу?! Ми ж „не позустрічалися як’’ слід! Кіна не буде! Цирку також! – рішуче відрізала.
Отож, коли закінчилося шампанське, Василь ні з чим почимчикував додому.
А через кілька днів його звільнили із органів внутрішніх справ. Хтось із колег “продав” Василя керівництву, бо він прикрив злісну самогонницю. Так через кохання фатально обірвалася кар’єра молодшого сержанта. Хтозна, може, чоловік зумів би дослужитися до генерала?! А так... Буквально усе пішло шкереберть...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.