Рівне:

Створення та просування сайтів

ДІЙТЕ ТАК, ЯК БЕРЕЗА — ФІНАГЕНТ З ОСЕЛІ КЕРНЕРА

Суспільство 11-гру, 2008, 16:139 prov 1 208
ДІЙТЕ ТАК, ЯК БЕРЕЗА —  ФІНАГЕНТ З ОСЕЛІ КЕРНЕРА


Бувало, що в разі виникнення якихось гострих кутів у господарській чи іншій діяльності в керівників організацій райцентру їм неодмінно радили звернутися до Володимира Берези — колишнього селищного голови. Мовляв, той чоловік зуби з’їв на вирішенні різного роду проблемних ситуацій, тож неодмінно підкаже, як “розрулити” черговий клопіт. А взагалі для багатьох млинівчан життєві уроки пана Володимира стали своєрідним еталоном і дороговказом, як треба діяти на благо громади — чесно, самовіддано, ефективно...
Задовго до перших пострілів Великої Вітчизняної війни односельці сім’ї Берез із села Плаваничі Хелмського повіту Люблінського воєводства у Польщі здогадувалися, що невдовзі війна вибухне. Село знаходилося за 3-4 кілометри від Буга, а гітлерівці постійно проводили маневри, підтягували до кордону війська, практикували мінометні обстріли. Зрештою, так і сталося.
Втім, спогади про війну — окрема гірка сторінка, яка заслуговує як мінімум на роман. Наприкінці 1944-го початку 1945-го року Берез згідно з радянсько-польським договором переселили на Дніпропетровщину. Під час засухи 1946 року сім’я залишила спекотний край і переїхала в Дубно, а вже наступного року оселилася в Головчицях у хаті, із якої на рідну Чехословаччину вибралася родина пана Кернера.
Того ж року кмітливого Володимира Березу запросив на роботу фінагентом Павло Партицький. І юнак погодився. Добре, що він не знав про трагедію своєї попередниці — дочки отого самого Кернера, яка працювала фінагентом і яку у післявоєнному трагічному розбраті повісили. Того ж року двадцятирічного Володимира тричі призивали на службу в армію, але на збірному пункті у Здолбунові вручали пакет “До особливого розпорядження” і повертали додому. Із пакетом з’являвся призовник у райвійськкомат, віддавав його офіцерам, а ось про що йшлося в цьому пакеті — і до цього часу не знає.
Роки післявоєнні — подекуди болюча і щемлива згадка про події національно-визвольної боротьби. Бувало, що стежини долі зводили фінагента з Головчиць і повстанців-підпільників, однак порозумілися. Мабуть, знали хлопці із підпілля, що цей порядний юнак нікому нічого про зустріч не скаже. Власне, так і сталося. І лише через десятиліття пан Володимир зміг розповісти про тривожну ніч, яка, можливо, залишила не один рубець на серці...

РОЗВІНЧАВ ХИБНУ
ТЕОРІЮ ЧИНОВНИКІВ
У 1958 році Володимира Березу обрали селищним головою. І він найперше навів порядок на кладовищі, де були такі хащі, що не пройти. Допомагав “дозріти” родичам, які обминали могили рідних десятою дорогою. Тоді ж запровадив традицію, щоб підприємства, організації, установи взяли шефство над могилами, яких у селищі нікому доглянути.
Через рік у селищі вперше почали асфальтувати вулиці. Щоправда, розпочали із невеличкого клаптика території поблизу колишньої синагоги. Тоді Володимир Береза спростував хибну теорію деяких збайдужілих чиновників, що асфальт не можна перевозити на відстань більш, як ЗО кілометрів. Це свого роду, була сенсація. Одне слово, пан Володимир навів мости порозуміння з керівниками асфальтних заводів у Рівному, в Озерянах на Дубенщині. Згодом довелося селищному голові в оті ділові контакти долучити деяких райкомівських працівників і фахівців районної ради, які певною мірою ревнували свою інертність до березівської діловитості, дипломатичності та енергійності. Саме завдяки приятельським стосункам із Борисом Процьковим — заступником директора Львівського відділення Укрнафтозбут — вдалося розв’язати чимало складних завдань у селищі. До речі, товариські взаємини із паном Борисом збереглися і тоді, коли пан Володимир працював директором комбінату комунальних підприємств. Зокрема, із його благословіння у Млинові у районі Хворощі з’явилася бензозаправка.

СТАТИСТИКА ДІЛОВИТОСТІ
Ще одна причина для гордості Володимира Берези заслуговує особливої уваги. У Млинів на два роки раніше, ніж у Дубно, прийшов газ. Причому, на виготовлення документації 20 тисяч карбованців довелося використати із коштів, призначених для благоустрою селища. Але це фінансове порушення тьмяніє поряд із газифікацією райцентру.
Така ж фінансова комбінація вдалася, коли у селищі будували водонапірну башту біля хлібокомбінату. Прямих призначень для її будівництва не було, тоді задекларували, що її будують для поливу гідропарку.
Взагалі Володимир Береза обіймав посаду селищного голови 8 років, плюс 13 років був директором комбінату комунальних підприємств. Ці дві посади, вочевидь, як ніякі інші спонукали його працювати для млинівчан, для благоустрою райцентру.
Асфальтування вулиць Шевченка, Ватутіна, Леніна (тодішня Леніна), згодом Пушкіна, Щорса, Кірова стало ще одним кроком млинівчан до благ цивілізації. І мало хто тоді знав, що Володимир Береза замість 9-12 тонн лімітів нафтобітуму у рік доставляв у Млинів 200-300 тонн! І все це — завдяки налагодженим зв’язкам із діловими партнерами.
У господарському активі пана Володимира будівництво банно-прального комбінату, реконструкція денного освітлення, теплиця на 500 м, водопровід, очисні споруди, столярний цех, майстерня і гараж для обслуговування автотранспорту. Умілий господарник вдосконалював досвід своїх попередників: виготовляли бордюри, тротуарну плитку, придбали 7-тонний коток для асфальтування вулиць. Причому, тоді дорожники жодного квадратного метра у селищі не заасфальтували. Були й інші досягнення, звершення.

“СТРОГАЧ” ЗА... ЗАРПЛАТУ
Щоправда, нині пан Володимир із полегкістю пригадує два епізоди із власного життєпису, які колись завдали чимало прикрощів. Перший — це коли зарплату замість суботи (був вихідний, тож треба було виплатити у п’ятницю) людям видали у понеділок. За таке зволікання через два дні на бюро райкому “вліпили строгача”. А ще одного разу доводилося “відмазуватися” від підступного анонімщика, який настрочив пасквіль, що начебто товариш Береза, зловживаючи службовим становищем, будує собі хату. Весь отой анонімний бруд осів у кабінеті секретаря райкому Компартії Едуарда Антоненка, котрий надпильних “дослідників” анонімки поставив на місце:
— Я сам порадив йому зводити хату, і відстаньте від порядної людини!
На цьому усе й скінчилося.Про розмах господарського таланту Володимира Берези свідчить і така статистика: коли прийшов на роботу в комунгосп, то грошообіг на підприємстві становив 40 тисяч карбованців на рік. Коли ж залишав підприємство, то ця сума не вміщалася в 1 мільйон карбованців. Чимало про його життєву позицію свідчить і той факт, що із десяток відпусток у своїй трудовій біографії провів на... роботі... Така вже людина Володимир Береза, що власну совість, честь, ділову репутацію не розмінювала на якісь життєві блага. Навпаки, намагався віддаватися роботі і сумлінно служити справі та людям, котрі, до речі, належним чином оцінили його заслуги і завжди із теплотою відгукуються.
Оцінили його ділову всюдисущість і “верхи”. У 1964 році Млинівську селищну раду нагородили Республіканським перехідним червоним прапором. До речі, сім років конкуренти із селищ і райцентрів України не могли відібрати цю нагороду у млинівчан.
За 52 роки трудового стажу (останній запис у трудовій книжці зроблений у 2000 році, коли ветерану уже “стукнуло” 73) Володимир Береза встиг зробити для млинівчан стільки, що цього доробку вистачило б на кілька десятків пересічних життєвих доль. Та й нині, на дев’ятому десятку літ, із приємністю згадує, яким квітучим райцентром колись був Млинів, тож і нині не завадило б повернути йому славу квітникарства. Можливо, ефективності в благоустрою Млинова додали б вуличні комітети, жіночі ради, які були значною підмогою селищній владі. А ще пригадує, як колись у спеку вулиці райцентру поливали водою спецавтомобілі. Нині часи змінилися, але те, що робить для людей нинішня селищна влада, вважає Володимир Береза, люди оцінюють належним чином... І пан Володимир щиро бажає їй залишити помітний слід в історії Млинова, який би чітко простежили майбутні покоління млинівчан...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору