Янголята із дорослими очима

Проблема

Янголята із дорослими очима

...Семирічний Михайлик ніколи не стане футболістом. Він ніколи не закінчить перший клас і не потішить маму п’ятірками, принесеними зі школи… Страшний діагноз — лейкемія, не лишив на це все жодних шансів. Цьогоріч би Михайлику виповнилось 27. Оце нестерпно болюче „би” ось уже двадцять років щемить у душі його мами Світлани. Михайлик помер навесні, так і не закінчивши перший клас… — Тоді, коли Михайлик захворів, шансів на одужання практично не було, — говорить Світлана, — безсилля медицини, неефективні схеми лікування, неможливість знайти потрібні ліки… Нині ж діток із таким діагнозом медики ставлять на ноги, повертають до повноцінного життя. І вдвічі гірко, коли для порятунку дитячого життя не вистачило кілька тисяч гривень. І про це треба волати, бити в усі дзвони, стукати в усі двері!!! Не можна стояти осторонь, коли страждають діти...

Говорити про дитячу онкологію психологічно важко. Але сумна статистика не дає нам права мовчати про цю проблему. Адже щорічно в Україні більшає на 250-300 онкохворих дітей. На жаль, не звільнюються ліжка у відділеннях гематології дитячих клінічних лікарень, де проходять курс лікування діти, хворі на лейкемію. Ще 20 років тому від лейкемії гинула більшість з тих, кому було поставлено такий діагноз. Сучасні наукові розробки в дитячій онкології дають сьогодні реальні шанси перемогти недугу: з початку 90-х років минулого століття відчувся справжній поступ у лікуванні дитячих лейкозів, до життя почали повертати сотні дітей з діагнозом «рак крові». Високоточне обладнання для діагностики, нові хімічні препарати й сучасні методи хірургії – все це дає змогу успішно боротися з тим, що раніше вважалося невиліковним.

Чому???

Страшний діагноз лейкемія вривається у долі людей як грім серед ясного неба. І в одну мить звичне життя сотень сімей кардинально змінюється. Риторичне „Чому???” не має однозначної відповіді. І воно викликає спочатку шок, потім — розпач, і, врешті-решт, підштовхує до боротьби. Боротьби складної, довготривалої. Але з вірою у перемогу. Війну із дитячою лейкемією мешканці Рівненщини розпочинають у онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні, яке розраховане на 20 пацієнтів. Тут — особлива атмосфера. Саме із цього невеличкого приміщення до небес здіймаються найпотужніші батьківські молитви за здоров’я дітей. У цьому відділенні не почуєш звичного дитячого галасу чи сміху, як у більшості інших відділень дитячої лікарні. Майже всі маленькі пацієнти цілодобово прикуті до крапельниць. Медики намагаються створити тут умови максимально наближені до домашніх. Адже на місяці і подекуди роки, лікарняні стіни стають для дітей рідною домівкою... — Щорічно на Рівненщині медики діагностують вперше онкологічну патологію у 20 дітей, — розповідає завідуюча відділення Майя Барабаш, — Найпоширенішою із онкопатологій є лейкемії. Також діагностуємо лімфоми, саркоми. Для статистики – це стандартні відсотки. Для медиків відділення це — Наталочка, Сергійко, Тетянка. Те, що випадає на долю цих дітлахів, витримав не кожен би дорослий. Лікування триває шість, дев’ять місяців, а то й більше. Крапельниці – тижнями, десять-дванадцять спинномозкових пункцій за півроку. І майже без сліз і скарг. За словами пані Майї, старші пацієнти знають свої діагнози. Саме це додає їм сил у нелегкій боротьбі. Вони борються, перемагають і хвороба відступає. Вони знову посміхаються, радіють життю. Ось лише оченята у них стають не по роках дорослі...

Материнський біль

Палати в гематологічному відділенні розраховані на двох людей: пацієнта і його маму. Інколи маму підміняє тато чи бабуся. Але все ж основний догляд лягає на материнські плечі. Дуже важливо, що мами можуть бути поруч із дітьми. Адже під час хіміотерапії діти стають дратівливими, неспокійними, апетит може прокинутися серед ночі, та й їдять не все — треба готувати щось індивідуально. Мами маленьких пацієнтів тут не плачуть. Вони виплакали сльози ще на початку хвороби. Тепер їм не до сліз – їм потрібно боротися і бути сильними. Адже саме їхня віра і підтримка тримають маленьких янголят на землі. День за днем вони тримають за руку доню чи сина, до якої кілька днів прикута крапельниця, вони купують хустинки чи шапочки на лисі голівки маленьких страждальців, вони зайняті думками де взяти кошти на подальше лікування. Спільна біда об’єднує батьків різних років лікування. Тут можна сміливо покластися на сусідок, які обов’язково доглянуть твою дитину, якщо мамі треба кудись піти. У цьому відділенні чужих дітей немає. Кожен успіх у лікуванні кожної дитини сприймають як свій власний, кожна невдача засмучує всіх.

Вони хочуть жити

Вік пацієнтів гематологічного відділення – від року до 18. Півторарічний Дмитрик весело чимчикує по відділенню. Тендітна юна мама ледь встигає доганяти непосиду. Опинившись у неї на руках, Дмитрик посміхається: він захищений, мама поряд... У Дмитрика – злоякісна пухлина ока. Він — єдина дитина у молодого подружжя. Півроку тому на УЗД обстеженні у хлопчика виявили пухлину. В обласній лікарні діагноз підтвердився і розпочалася боротьба за життя. Позаду чотири місяці хіміотерапії, консультації в одеських офтальмологів. — В Одесі нас заспокоїли, що подібні пухлини вражають або два ока водночас, або одне. – говорить мама Оля. — Тож маємо надію, що одне око нам вдасться врятувати. Адже якщо не зупиниться ріст пухлини, доведеться йти на ампутацію... ...12-річна Юля лікується у відділенні з вересня. Із Юлею розмовляємо у палаті – крапельниця не дозволяє їй вийти в коридор. Дівчинка сідає на ліжку і вдягає шапочку на коротеньке волоссячко, яке відростає після чергового курсу хіміотерапії. Мама Світлана розповідає, що діагноз Юлі виставили влітку. Дівчинка повернулася із літнього табору вся в синцях, потім почалася ангіна. Під час лікування інфекції і діагностували лейкемію. Світлана виховує доньку одна, тож психологічний тягар і тягар фінансових труднощів їй вдвічі тяжчий... Юля розповідає, що мріє стати архітектором або дизайнером, оскільки дуже любить малювати. Вдома у неї є десятки намальованих картин. А ще дівчинка дуже любить тварин. У неї навіть у палаті живе хом’ячок Хрустик. А вдома нетерпляче чекає на повернення маленької господині кішка Ксюша. Завдання: вижити!!!  Наука й досі не може дати однозначної відповіді, що ж саме провокує розвиток раку, тобто першопричини остаточно нез’ясовані. Але певну роль відіграють як генетичні фактори, так і фактори зовнішнього середовища: радіаційне випромінювання, хімічна забрудненість повітря, харчових продуктів, стреси тощо. В останні роки на зростання кількості хворих на Рівненщині, стверджують фахівці, вплинули й негативні наслідки аварії на Чорнобильській електростанції. Найпоширеніша біда, що вражає дитячий організм, — гостра лейкемія. Майя Барабаш стверджує, що 70-80 відсотків цих дітей можуть повністю одужати, якщо пройдуть необхідне лікування. Адже повний курс терапії може тривати і до двох років — у залежності від схем подолання хвороби. Кожна хвора дитина проходить курс хіміотерапії, променевої терапії. Лікування досить ефективне, але все залежить від стадії, на якій виявили й почали боротися з недугою. Не менш важливою є чутливість організму до препаратів. — Ми працюємо за сучасними світовими протоколами лікування, — розповідає завідуюча онкогематологічним відділенням. — Колись діагноз будь-якої злоякісної пухлини означав смертний вирок. Якщо на початку дев’яностих років, коли тільки було відкрите наше відділення, смертність сягала 95-99% у перший рік виявлення хвороби, то сьогодні, скажімо, у випадку лейкемії маємо до 70% повного видужання. Щоб лейкоз відступив, головне — вчасно почати з ним боротьбу. Адже багато хто з батьків, налякані страшним діагнозом, починають возити свою хвору дитину до екстрасенсів і цілителів, втрачаючи при цьому дорогоцінний час. Деякі батьки, покладаючись на долю, взагалі відмовляються від лікування дитини...

Благодійність не в моді

Лейкемія — це не вирок, а діагноз. І з ним можна боротися, і можна перемогти. Але ця боротьба — тривала й дуже дорога. Серед колишніх пацієнтів гематологічного відділення десятки вже виросли і створили власні сім’ї. — У нас вже навіть й внуки народилися, — говорить пані Майя. Страшно, коли мова йде про життя дитини, а батьки не мають грошей. Коштує лікування від 20 до 50 тисяч грн. Хіміотерапію пацієнти отримують за кошт лікарні, про решту ліків батьки мусять подбати самі. Зокрема, якщо в дитини виникають ускладнення, вона потребує антимікробної терапії. Вона теж дорога: вартість одного флакону становить 200-300 грн. На Рівненщині діє програма „Онкологія”, яка забезпечує онкохворих хіміопрепаратами. Але сумнозвісний закон про державні тендерні закупівлі гальмує надходження коштів у область. Минулоріч кошти на цю програму надійшли лише у вересні. А при лейкемії день відстрочки лікування може коштувати життя. Змушені батьки стукати в усі можливі двері, але, на жаль, благодійність нині не в моді. — Якби не дитині, а собі потрібні були кошти на лікування – в житті не пішла б до чиновницьких кабінетів просити кошти, — говорить мама онкохворої дитини Тетяна... ... Діти із сумними дорослими очима хочуть жити. Вони мають право на життя. А у нас є право допомогти їм. І нехай совість кожного підкаже як вчинити: пройти байдуже повз них, або купити собі на одну обновку менше і зекономлені гривні віддати на те, щоб ці янголята втримались на землі. Адже багато з них ще так і не бачили моря, не були в зоопарку, не ходили на перше побачення. І, можливо саме ваша гривня зробить так, що юна Юля спроектує завтра макет вашого майбутнього будинку. І тоді ви зрозумієте, що своє життя прожили не дарма...

Вікторія ЛЕВЧУК,

Рівне.