ЧОРНА МАГІЯ ШАХРАЙСТВА

Мешканець Рівного Володимир Степанюк (з відомих міркувань назвемо його так) хоча й не був атеїстом, але водночас ні в яку магію – ні в білу, ні в чорну – не вірив. Та віднедавна його впевненість і стійкість похитнулися: заглянув у шкатулку, де зберігаються гроші для ведення домашнього господарства, а вона чомусь напівпорожня, хоча останнім часом нічого значного не купляли. Дружина нічого конкретного не змогла сказати, від усього якось дивакувато відмовлялася. Діти в такому рожевому віці, що грошовими знаками ще конкретно не цікавляться. Так що чортівня якась виходить.
Відтак Володимир зметикував і вирішив стежити за злощасною шкатулкою, може, не дай Бог, цигани у хату навідуються. І висидів. На велике його розчарування, сімейні гроші брала дружина...
– Галю! – не своїм голосом заволав глава сім’ї, талановито озвучивши непередбачувану сцену. – Негайно поясни свої вчинки! Можливо, у тебе є таємний задум назбирати грошей і залишити мене, може, врешті, програлася у карти?!
Мало що могла підказати мозку палаюча і нуртуюча уява чоловіка, який застав дружину за таким пікантним заняттям, як чистка сімейної шкатулки. Але Галина відразу розвіяла страшні підозріння.
– Що ти, Володю, для тебе ж стараюся. Для нашого сімейного щастя...
І залилася прозорими сльозами каяття.
А Володимир, вислухавши дружину, обхопив голову руками, сидів і довго думав. А потім встав, невідомо кому погрозив кулаком і заявив притишеним злим голосом:
– Я із тією твоєю чорною магією ще розберуся!
А тепер дозвольте, шановні читачі, як висловлювалися романісти минулого, змінити хід часу і перенести дії на кілька тижнів назад від описаних нами подій.
Дружині Володимира Галині одного разу здалося, що чоловік почав до неї ставитися не так, як раніше палко, а збайдужіло, навіть цілувати став рідше. Прийде з роботи, вткнеться у телевізор, потім у газети. Галина засумувала. Адже вона від подруг неодноразово чула, що подібне затишшя стає передвісником сімейної драми, а то й біди. І якось щосили невтішно розплакалась на тролейбусній зупинці.
Ох, жіноче серце, хто його до кінця зрозуміє? Чому сльози хлинули у самому центрі міста, чому у квартирній тиші не розпитала про все чоловіка, не поговорила відверто?
Стоїть Галина, плаче, і раптом до неї підходять дві молодички середнього віку та досить привабливого вигляду й одна з них м’яко, майже ніжно, по-материнськи говорить:
– Ви, дівчино, не побивайтеся, бо я, на щастя, знаю, як вам допомогти. І лише тому, що ви мені дуже симпатичні, я йду на цей крок. Галина враз осушила сльози. Вона зроду не була легковажною і якби ці дві громадянки буди циганками, вона не починала б розмови. Але нічого подібного на запеклих смаглявих ворожок у зовнішності незнайомок не було.
– А ви хто?
– Я – екстрасенс, – чарівно усміхнулася одна. – У мене є особисте сильне супербіополе.
Щось таке Галина десь чула чи читала в газеті. І тепла хвиля довіри до співчутливих жіночок торкнулася її зболеної душі.
– Ось ви, я бачу, стривожені і засмучені. А все через чоловіка, як підказує моє біополе. Адже так?
Галина була більше, ніж здивована. Їй і в голову не могло прийти, що й без “біополя” можна впевнено здогадатися, яка гризота молодій жінці із обручкою на правій руці. Зрозуміло, що якісь сімейні негаразди та проблеми.
Але Галині такі думки тоді чомусь не прийшли в голову. Вона буда підтята наповал проникливістю приємних і доброзичливих жінок:
– Ось, ось, дорогенька, – зловивши її настрій, продовжила чуйна молодичка, – мене також тривожить безпринципна позиція вашого чоловіка. Але я постараюся допомогти, бо дуже жалію вас.
І Галина охоче згодилася.
Далі незнайомка пояснила їй, що на Володимира, який розхитує цілісність і міць сім’ї, буде спрямоване лазерне випромінювання, яке змусить його згадати про шлюбні та сімейні обов’язки. Правда, ця послуга обійдеться всього-на-всього в 1200 гривень.
– А дешевше не можна? – злякалася Галина, згадавши, що вони гроші збирають на новий імпортний холодильник.
– Ми не на базарі, – суворо обірвала розмову друга жіночка, яка досі мовчала. – Я асистентка екстрасенса і добре знаю, що енергія обходиться дуже дорого її правій, генераторній півкулі головного мозку.
На цьому й домовилися. Протягом трьох тижнів “екстрасенсорка” (вона відрекомендувалася Ніною Василівною, доктором електромінералогічних (?) наук) буде спрямовувати на збайдужілого чоловіка із свого потужного біополя по три пучки могутньої енергії, за що Галина платитиме їй частинами по чотириста гривень.
– Якщо не буде ефекту, гроші повернемо, – впевнено сказала асистентка, – у нас все солідно і на найвищому суперрівні.
Що ще насторожило і налякало Галину? Те, що гроші повинні передаватися обов’язково із настанням сутінків і на кладовищі.
Уявляєте антураж? На небі чорні хмари, місяць сяє мертвим світлом на хрести і пам’ятники. Жах! А доктор електромінералогічних наук, суворо втупившись у темінь, щось бурмоче і посилає на вказану Галиною адресу могутній потік електронів:
– Не балуйся, Володю, не міняй жінку на телевізор і газети. А то погано тобі буде.
І ще щось поспішно шепотіла у тому ж дусі “цілителька”. Тремтячими руками Галина передала гроші за черговий сеанс і зляканою пташкою вилетіла за огорожу кладовища...
А перед третім “сеансом” чоловік застукав її біля шкатулки.
Коли Володимир разом із працівниками міліції прийшов на кладовище замість Галини – “екстрасенси” не з’явилися. Очевидно, дуже обережні, досвідчені і діють під прикриттям. Запідозрили, що можуть потрапити в пастку і зникли у невідомому напрямку. Врешті, із них і 800 гривень вистачить – де такий заробіток за два дні знайдеш у Рівному?!
Про шахрайок більше говорити не хочеться. Важливо, що чортівня, яка ходить серед людей, котрих невігласами чомусь язик не повертається назвати, вже в багатьох гроші відібрала. Отже, Галина не самотня у своїй біді. Але доки буде попит на наївних, довірливих і “лохів”, доти пройдисвіти обдурюватимуть їх. Це – аксіома. А тому варто задумуватися над усією чортівнею і особливо тоді, коли комусь за щось несеш власним потом зароблені гроші.
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.