Рівне:

Створення та просування сайтів

Добре все розуміють, тільки не говорять

Головна 10-січ, 2008, 20:399 prov 2 192
Про братів наших менших

Добре все розуміють, тільки не говорять

Давненько хотів познайомитись із неспокійним господарством Євгенії Михальчук — члена центрального Рівненського відділення кінологічної спілки України. А „вийшов” на власницю найбільшого в країні розплідника собак Вікторію Цвик. Але аж ніяк не жалкую від такої помилки. Бо дізнався чимало нового і цікавого про наших чотириногих друзів. Після побаченого і почутого ще більше упевнився: то віддані, працьовиті й лагідні істоти, дуже розумні, хоч і не вміють розмовляти. На жаль, люди вчать їх бути злими.
А причиною всьому стала сцена, підмічена в напівпорожньому салоні автобуса. Дівчинка років десяти везла в кошику пресимпатичне цуценя, яке зачарувало пасажирів. Розпитавши, що й до чого, відправився у кінець вулиці Семидубської. Гадаю, розповідь про родину, яка живе на своїй, „собачій” хвилі, буде повчальною для тих, які схочуть поєднати захоплення з дещо незвичним бізнесом. За фахом пані Вікторія лікар-рентгенолог, але ось уже п’ять років займається серйозно новою справою. Ще в дитинстві мріяла завести собаку, та батьки розумно розсудили: тварину потрібно серйозно комусь доглядати. Мовляв, дочка потішиться-потішиться, а потім вчорашній улюбленець опиниться на вулиці, поповнивши ряди бездомних гавкунів. Боляче дивитись у голодні очі собаки. Чоловік пані Вікторії — капітан далекого плавання пан Петро, і старший син Дмитро, теж моряк, підтримали прагнення берегині роду прилучитись до собаківництва. Нині в заводі „Дубенський замок” 14 тварин: німецькі вівчарки, вельш-корбі-псиброки, спаніелі, папільйони. Неспокійне господарство вимагає чимало клопотів. Ото на ногах господиня вже о п’ятій годині, бо треба годувати, чистити вольєри, вигулювати, приймати пологи, доглядати молодняк, своєчасно його прищепити, готувати чотриногих до виставок-змагань, боротись із хворобами. А ще витримувати правильне співвідношення чоловічих і жіночих особин (цього вимагає статут заводу) і любити збиткових вихованців, які не проти подерти лапами двері, „посіяти” шерсть на килимі чи м’якій частині, а то й познущатись над кофтою чи шкіряними босоніжками. Адже в кожного свій норов, своя поведінка, своє уподобання. Карати їх аж ніяк не можна, тільки сварити. Власне, у пані Вікторії не піднімається рука, скажімо, на найменшу в світі вівчарку — довірливу, добродушну, витривалу, з гарною шубкою. Ошатне обійстя Цвиків у приватному секторі. Широченне подвір’я обнесене високою огорожею. Ряд вольєрів, звідки доноситься різноголосий гавкіт. А під ноги мені кинулися з радісним гавкотом два рудуватих „м’ячики”. Господиня прикрикнула на них: — На гостя не стрибайте, краще позбирайте ваші улюблені іграшки. Ще не встигли ми всістися за стіл посередині двору, як одне собаченя принесло гумовий телефон, а інше — пластмасову качечку. Потім пані Вікторія скомандувала Карамельці та Фінішу, аби побігали двориком, поки вона розмовлятиме. Після кількох кіл уздовж загорожі грайливі створіння нарешті заспокоїлись, улаштувавшись на руках господині, дозволили навіть мені почухати їм за вушками, вели себе більш-менш стримано. Утримувати стільки тварин — задоволення не з дешевих. Щомісяця собака з’їдає мішок сухого корму „Роял-канін” (це 230 гривень). Та і вакцина для щеплення обходиться в чималеньку суму. Для поліпшення порідності дістали в Латвії кобеля, що обійшовся майже в десять тисяч „зелененьких”. Навіть за щеня породи папільйон треба викласти півтори тисячі доларів. А ще й податок — внесок у столичний клуб собаківництва. Та й допікає „відсів” молодняка — до двох місяців, доки цуценята не стануть на лапи, треба боятись і людей, і повітря, де маса бактерій. А що має землячка взамін? Нині її вихованців зустрінете в Мурманську, Читі, Москві, Києві, Запоріжжі. Вівчарка з „Дубенського замку” охороняє Єлизаветський монастир під Мінськом. Через Інтернет замовили дві вівчарки в далекий Єкатеринбург. Є бажаючі придбати папільйонів Забаву, Заварну Булочку, Зефір в Шоколаді. Дубенчанка, познайомившись із власником Мухтара (герой відомого серіалу) Олексієм Заманським, почула від нього чимало схвальних слів про здобутки розплідника в місті над Іквою. Побутує думка, ніби собака сама себе прогодує. Та не так уже багато дають навіть переможцям виставок. У квітні вихованці пані Вікторії (кобель і сука) не мали конкуренції, вигравши „породу” в Києві, в травні кращою визнали Заварну Булочку. Ото дадуть призеркам по мішку корму, кубок і медаль, влаштують фотосесію в журналі „Світ собак” — оце і все. Між тим, аби належно виступити на конкурсі, коли вибирають кращого із кращих, потрібно добре попотіти. Бо увагу звертають на окрас, правильну позу — стійку, будову тіла, стояння вух і хвоста, поведінку на ринзі, біг за господарем. Тварину, незалежно від породи, поділяють за віком на такі групи: бейбі (3-6 місяців), цуценята (6-9 місяців), юніори (9-18 місяців), відкритий клас (18 місяців-8 років), робочий клас, клас чемпіонів (ті, які раніше здобували певні титули) і ветерани (8 років). Щодо робочого класу, то це пси, котрі пройшли спеціальну дресуру. В дубенчанки є така тварина, чемпіонка України, німецька вівчарка Ремке-Дженестра. Яких тільки порід не побачиш на виставках! Добермани, московські сторожові, колі, німецькі карликові шпіци, басенджи, російські гладкошерстні той-тер’єри, кокер-спаніелі... Судді ретельно оглядають кожного учасника за багатьма критеріями, на нещодавньому конкурсі у Львові була змога побачити ексклюзивну польську вівчарку та фараонову собаку, що має дуже коротку гладку шерсть, загострені вуха і яка схожа на єгипетського сфінкса. Що не кажіть, а людям хочеться забути сіру буденність. І тут може допомогти жива природа, сприяючи хорошому емоційному стану, забезпечуючи прекрасне самопочуття. Ось чому співрозмовниця задоволена, що в місті зростає кількість собаківників-любителів; уже створено клуб „Юний хендер”, участь у якому беруть діти зі своїми чотириногими друзями. Міська влада належно оцінила сумлінну працю та активну громадську позицію Євгенії Михальчук і Вікторії Цвик: з нагоди Дня підприємця за вагомий внесок у соціально-економічний розвиток Дубна їх відзначено грамотами. Помислами співрозмовниця в Ужгороді, де невдовзі пройде традиційна міжнародна виставка, на яку словаки, угорці, німці, румуни, як правило, привозять до тисячі собак. Пані Вікторія хотіла б повернутись, як мовиться, на щиті. Мріє, що і в Дубні невдовзі пройде виставка собак. А ще хоче виховати німецьку вівчарку, схожу на Діка — героя фільму „Єгер” (виробництва Свердловської кіностудії), де чотириногий партнер Василя — надійний помічник, готовий захистити господаря, виручити в нелегку хвилину. Підприємлива землячка — наполеглива, націлена на перемогу, досягнення наміченого. Тим більше, що молодший син Андрій після школи хоче вчитись у ветиринарному інституті, мріє підсобляти неньці в її клопотах. Отже, будуть нові перемоги, ймовірно, на інтерчемпіонатах.

Василь ЯНОШІ,

Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору