Крутий поворот

Ліда повільно йшла лісовою стежкою і на повні груди вдихала цілюще повітря, насичене густим запахом хвої. Поганий настрій, що останнім часом був її постійним супутником, невіддільно прошкував поруч...
Ліда виросла у просторій хаті старого лісника, яка стояла на сонячній галявині густого лісу. Після смерті батьків дідусь та бабуся були її єдиними рідними людьми.
Після закінчення школи дівчина вступила до медичного училища. Дитинство, проведене в лісі, наклало свій відбиток на її характер: Ліда уникала людей, любила самотність і тишу.
Вже на останньому курсі відчула незвіданий досі сердечний щем від зустрічей з Андрієм. Він також був відлюдькуватий, що дуже їй імпонувало, мовчазний і надзвичайно стриманий: жодного зайвого слова, жесту, погляду. Але коли робила йому укол і руками торкалася Андрієвого тіла, немов струм пронизував обох. Разом з тим якась невидима таємнича стіна відділяла їх одне від одного. Здавалось, чиясь немилосердна рука хоче знищити перші несміливі паростки, що вже пробивалися з глибини їх сердець. Інтуїтивно приховували від усіх, а найперше від себе, нестримний потяг, що оселився в душі. Були ще надто недосвідчені, щоб зрозуміти, що їхні плани чи бажання безсилі проти сили кохання...
Так співпало, що в Ліди в того дня закінчувалась практика, а Андрія виписували з лікарні. Вони довго мовчки стояли в темному куточку коридору. Раптом Андрій поривчасто обняв її і став шалено цілувати. Ліда безтямно відповідала на його пестощі. Нелюдським зусиллям волі Андрій несподівано відсторонив її від себе. Напівпритомна дівчина чула лише гупання власного серця. Андрій підійшов до вікна, дивився в нього і мовчав. Мовчання так затягнулося, що Ліда не придумало нічого кращого, як просто піти геть.
...Від пережитого приниження і розчарування не могла заснути цілу ніч. Не хотіла вірити, що ось так все і закінчилось, що назавжди розійшлись їхні з Андрієм дороги. Не уявляла, як житти далі без нього...
Після випускного вечора повернулась до рідного дому. Старенькі бачили, що з онукою коїть перше кохання, але допомогти нічим не могли.
Йшов час. Він не залікував її сердечну рану, просто притупилась гострота втрати. Ліда працювала, вечорами багато читала. Отак і жила.
Той день зранку був таким же, як і тисячі інших. Але до вечора він змінив її долю. Коли повернулася з роботи, очам не повірила — на лавочці біля ганку сидів Андрій. Якийсь постарілий, понурий, як завжди мовчазний. І такий жаданий, коханий, єдиний!
Стояла остовпіла, лише тремтячі руки видавали величезну душевну тривогу. Видно, він уже балакав з дідом і бабунею, бо ті поводилась із ним як із добрим знайомим: запросили гостя в хату, пригостили вечерею, послали постіль, бо вже поночіло. І теж все мовчки. Тиша в хаті нагадувала натягнуту струну, що ось-ось трісне.
Першим зрештою заговорив Андрій. Але зробив це, як завжди, мовчки. Він просто простягнув Ліді фотографію. На кольоровому фото Андрій з двома маленькими дівчатками стояв біля труни, в якій лежало тіло молодої жінки.
— Тепер я вдівець, — ледь видушив із себе. – Приїхав за тобою...
І знову гнітюче мовчання. І знову, як тоді, Ліда від пережитого нервового напруження не спала цілу ніч. Але тепер вона ще й мусила вирішувати. Від цього рішення залежало її подальше життя. І її щастя... і їх щастя...
Дідусь та бабуся не перечили її рішенню. Не було пишних промов. Скромне вінчання. Щирі побажання найдорожчих людей. Так у Ліди почалось нове життя...
Як багато Андрій хотів сказати коханій жінці, звільнитись від тягаря, що важким каменем давив серце. Не вистачало рішучості. Єдине, на що спромігся, це те, що колишня дружина знову була вагітна. Серед ночі їй стало погано – почалась кровотеча. Від величезної крововтрати молода жінка померла в реанімації. На руках в Андрія залишились трьохрічні близнючки Катя і Ліза. Щоб жодна дрібничка не нагадувала про те, що сталося, Андрій з допомогою тестя-генерала продав трикімнатну квартиру в місті і купив у селі прекрасний особняк з усіма вигодами...
Саме сюди і привіз він Ліду, яка аж тремтіла від хвилювання. Але коли пригорнула до себе повнощоких рум’яних щебетух, мов сонце визирнуло з-за хмари...
Так і потекло життя. Андрій був майстер на всі руки, в хаті завжди панував лад і достаток: гроші немовби самі пливли йому до рук. І в інтимному житті в них панувала повна гармонія. От тільки дитини Ліда народити так і не змогла...
Втекли роки, залишивши незабутні згадки: ось Катя і Ліза першокласниці, випускний вечір, студентські радощі, білосніжне вбрання наречених, перші кроки довгожданих онуків.
...Тієї ночі Ліда прокинулась від незрозумілої тривоги. В кімнаті гостро пахло ліками – останнім часом Андрій серйозно хворів. На ліжку його не було. Кинулась шукати. Чоловік сидів біля каміна і якимось напівживим поглядом дивився на вогонь. Покликав її до себе і вперше за життя розкрив душу...
...В армії служив із однокласником Вітьком, навіть ліжка стояли поруч. Мабуть, саме він і проговорився десь, що Андрій — неабиякий майстер, має „золоті руки”. Отож і почали хлопця посилати „на дачі”. А того разу сам командир підвіз його до величезного паркану в лісі, за яким височів багатоповерховий дім. Саме завершувались оздоблювальні роботи, і Андрій з ранку до пізньої ночі обливався потом, щоб встигнути до приїзду хазяїв.
Хазяїн виявився високим, підтягнутим генералом. Незважаючи на військову виправку, акуратність в одязі, чіткість рухів, його вік видавали сивина, глибокі зморшки та втома очей, в яких немовби поселились відчай і душевний неспокій. Разом із ним будинок оглядала 18-річна донька, весела і симпатична. Це вже потім стало видно яка вона нахабна і розв’язна. Старий генерал часто від’їзджав у справах. Віка не любила самотності, тож Андрій і не зогледівся, як вона затягнула його до себе в ліжко. Якщо чесно, він і не опирався. Тому й не дивно, що за вимогою дівчини для молодого солдата в домі знову і знову знаходилась робота...
Того дня генерал був удома. Віка у занадто відкритому купальнику засмагала. Як потрапила в дім повна і немолода жінка, Андрій не розумів і досі. На горі почався великий скандал. До хлопця долинали лише неясні уривки фраз.
Лише через декілька років Андрій зрозумів, що саме від цього несподіваного візиту залежали всі подальші події, і особливо його виклик до генерала через декілька днів після відвідин невідомої жінки.
Людмила ДАВИДЮК,
с. Велике Вербче
Сарненського району.