Рівне:

Створення та просування сайтів

ХОЧ У ВІЙНИ Й НЕ ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ…

Суспільство 29-січ, 2009, 11:399 prov 1 963
Коли у 1944 році радянські війська звільнили населені пункти району від німецько-фашистських загарбників, то фронтова віхола замела у вир війни тисячі наших земляків. Чимало з них так і не повернулися на пороги рідних осель, зустріли смертний час у білоруських болотах, у прибалтійських хуторах, у містах Польщі, Німеччини. Незвично це усвідомлювати, але тоді, у 1944 році, мобілізували на війну чотирьох дівчат із Клина – Катерину Савчук, Ганну Нагачевську, Євгенію Фурманець, Марію Баняс. Не секрет, що юнки не рвалися в обійми смертельної небезпеки, але їх викликали у райвійськкомат і…
І через шістдесят п’ять літ Катерина Шклярук із Бокійми (тодішня Катерина Савчук із Клина) майже по-військовому відчеканює, у складі яких військових формувань протоптала пів-Європи.
— Перший Український фронт, 12-а армія, 6-а гвардійська дивізія, 4-й полк. А ще міцно закарбувала у пам’яті прізвище генерала Пухова. Перші шість тижнів армійські прачки перебували у Сестратині – відносно недалеко від домівки. Звісно, бойові дії там уже не велися. Натомість вродливих українок налякало інше: їх підводою підвезли до лісу і там залишили. Юнки в плач, бо злякалися не стільки лісу, як людей, котрі могли їх скривдити. Втім, швидко опанували себе, бо до клинського квартету “прописали” ще двох фронтовичок: Галю і Надю. Одна із Курської області, друга – з Вінничини.
— Дівчата, не плачте, — заспокоїли курянка і подолянка квартет волинянок. – Будете з нами.
Невдовзі усім видали гімнастерки з погонами, тож на них уже ніхто не дивився, як на непорозуміння на війні.
Бойове хрещення прачки І Українського фронту прийняли на Віслі у Польщі. Що таке пекло – не треба розповідати пані Катерині, вона його бачила на власні очі у 1944-1945 роках. Нажахалася артобстрілів, бомбардувань, а смертельна музика куль і осколків ще довго нагадувала про воєнне лихо. Якщо хтось вважає, що прачки ніжилися у глибокому тилу, то дуже помиляється: часто відстань від лінії фронту до тилу не перевищувала 1,5-2 кілометри. До того ж, не для шпацеру одягнули військову форму, а для тяжкої фронтової роботи, бо чи не щодня прати по сто пар білизни – це не кожен зможе. Навіть із теперішніми технічними засобами за таку ношу візьмуться одиниці. І хтозна, де було важче: на передовій мужчинам, де будь-якої миті могли наздогнати фашистські кулі, осколок, чи в тилу тендітним дівчатам, де від фізичних і психологічних навантажень “зашкалювали” ресурси душі і тіла.
— Чи не закохувалися на війні? – запитую пані Катерину. – Адже до кількох дівчат була прикута увага сотень солдат та офіцерів, яким, як то кажуть, ніщо людське не чуже…
— Дитино, про що ти питаєш? – дивується фронтовичка. – Яка любов, коли з нами працювали 50-річні дядьки – столяри, муляри, бляхарі та інші. А взагалі, у такому пеклі і почуття пригасають.
Фронтова географія Катерини Савчук охопила Польщу, Німеччину, Чехословаччину. Перемогу зустріла на ріці Ельба у вікопомному травні 1945-го, а вже свято Петра і Павла у липні того ж року відзначала разом із родиною у Клині. Мабуть, війна навчила цінувати кожну мить життя і по-особливому ставитися до плину часу, бо вже на свято Архістратига Михаїла післявоєнної осені стала на рушничок сімейного щастя із бокіймівським красенем Олександром Шкляруком, котрий також сповна скуштував фронтового лиха. У рідній стороні дівчина пережила щасливі миті чистого і світлого почуття, із якого у Шкляруків за рік народилася донька Таїса.
Майже три десятиліття пані Катерина працювала свинаркою у бокіймівському колгоспі. Трудилася не шкодуючи ні сил, ні часу. Її шанували і цінували у господарстві. Про це, зокрема, свідчить і висока державна нагорода – орден Трудового Червоного прапора, медалі та численні грамоти і подяки. До речі, бокіймівчанка має нагороду і за ратний труд – орден Великої Вітчизняної війни. Та майже ніколи не хизувалася тими відзнаками. Щоправда, за ордени одержує доплату до пенсії. І за те, як кажуть, спасибі.
На дев’ятому десятку літ колишня фронтовичка лише на зиму перебирається до доньки у Млинів, а у теплу пору господарює у Бокіймі. Тут їй найзатишніше, бо саме тут квітували найкращі літа і весни її нелегкої, але цікавої долі…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору