АНТОЛОГІЯ ОДНОГО ВІРША

ЗИМА У ПАРКУ
Біло, криштально, і жодної
тіні
У королівстві, де мрію й
живу.
Йдеться алеями легко і нині
Не віртуальнj, таки наяву.
Вже не кружляють жирафи і
коні
У карусельно-дзвінкій течії.
На білосніжно-сліпучому
фоні
Пара буланих тепер нічиї.
Не замовка телефон мій
мобільний:
“Здрастуй, — це я! 3 Новим
роком! Зима”.
“В парку просторо так, тихо і
вільно.
Дятел кору лиш десь лунко
лама...

Віктор ХОЖАЙ,
Рівне.

ПРОЩАННЯ
Залетіли вітри у притихлі
двори
І сумують сади за плодами.
Як сторожа стоять золоті
явори
І прощається літо із снами.
А дихне вітровій — чарівна
заметіль:
Листопад у таку молодіє...
На осонні гуде усамітнений
джміль,
Не втрачаючи в літо надію.
Пролетіло... Нема... Не
пилюжиться шлях.
Перетнули крайнебо лелеки
І розтанули ген в
недосяжних світах,
Не дістати їх зором: далеко...

Василь ВЕРБИЦЬКИЙ,
Рівне.

ДЖЕРЕЛО
Ще колись розказали
столітні дуби,
Золотисті жита й вусані-
ячмені,
Розказали статечні діди і
баби,
Навіть книги — і ті розказали
мені,
Що з долини чотириста років
тому
До Почаєва воду везли з
джерела -
В монастир, в ту обитель
сяйну і сумну,
Тягли воду волами з мойого
села.
То кінець і початок моєї
душі,
То ворота до отчого двору в
село —
Дві тополі високі обабіч соші
Й невмируще — з відлунням
віків — джерело!

Василь ЛЯЩУК,
Рівне.
* * *
День пропах нектаром і
травою,
Вітер витанцьовує
фокстрот.
У студентки скрипка під
пахвою,
В сумочці — маленький
стосик нот.
Вітер, вітер, де твої
турботи?!
То танцюєш, то — на мить
затих.
Розлетілись по дорозі
ноти —
Вже нікому не зібрати їх...

Олена ЮТОВЕЦЬ,
село Малий Шпаків
Рівненського району.

ЗИМОВИЙ ЕСТАМП
Білі, мов біль, дороги,
Грудень цвіте в полях.
У дерев по коліна ноги
Втонули в густих снігах.
Синій світанок близько —
Схід запалав вогнем.
Місяць гойда колиску
Із немовлятком-днем.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.
* * *
Одна хвилина буйного
мовчання,
Одна хвилина вибухів
сердець.
І ти пішла... Нестерпний біль
чекання
Згасив останній щастя
промінець.
Мене в ту пору підхопили
мрії
І де я тільки з ними не літав.
У спогадах, у снах, у безнадії
Тебе одну, мов зіроньку,
шукав.

Борис СИДОРЕНКО,
Рівне.