ПРО ЗНАТНОГО КОЗЛА Дещо з родоводу Майкла Джексона та історії його імені.

Нступного дня перед початком роботи начальник “Обленерго”, тільки-но збираючись вилізти з персонального авто, завмер на місці без руху, без подиху, без серцевого стуку. Очам його відкрилася дивна картина розкішно буяючої клумби з білосніжними трояндами! Хто в це повірить після вчорашнього??? Не тямлячи себе, він кинувся до кущів, але за два кроки до них безсило опустився коліньми на асфальт, протягаючи до неба руки:
– Врятований!!! Боже!!!
До нього підскочили охоронці, щоб підвести на ноги. Начальник чинив спротив і поривався до своїх “Снігів Кіліманджаро”:
– Не вірю!!! Чудес не буває!!!
Але хлопці знали діло і робили свою справу бездоганно:
– Зараз із секунди на секунду з»явиться автобус з делегацією. Заспокойтеся! Ви ж лице фірми, – урезонював менеджер очманілого від радості начальника. – А ось і вони...
І начальник з виразом невимовного щастя на обличчі приступив до виконання ролі хлібосольного хазяїна перед високими заокеанськими гостями.
...А перед тим день, вечір і ніч усе сімейство Ольки та її куми і ще й баба Фрося займалися мистецтвом бутафорії. Дома Олька підпільно, виявляється, крутила з паперу квітки на вінки, які жваво розходилися на базарі між покупцями, що хоронили своїх родичів. Товар мав шалений попит, бо люди мерли, як мухи. Життя було тяжким і багато хто не витримував... На ритуальній атрибутиці бізнес процвітав...
За день до того, як Майкл Джексон прокинувся знаменитим, події розгорталися так.
Клієнтка, яка оптом скуповує у баби Фросі вичесаний із зимової “шуби” Майкла Джексона пух, з»явилася аж під вечір. Довго не засиджувалася, взяла товар, переваживши кілька разів цьогорічний начіс, розрахувалася по заздалегідь обумовленій ціні і зазбиралася додому. Баба Фрося, як завжди за роки співробітництва, вийшла її провести до світлофора. Майкл Джексон, вже солідний і змужнілий, поважно супроводжував, як джентльмен, обох жінок.
Перед тим, як продефілювати повз столики придорожнього кафе “Над річкою”, дорогу їм підрізав прямо перед носом якийсь крутелик на “Мерседесі”. Хвацько заломивши віраж, водій поставив машину поперек стежки, яка огинала міст і спускалася до прибережної смуги річки Усті.
– Що тут за раллі “Париж-Даккар”? – обурилася за двох баба Фрося. – Не в пустелі наярюєш! Тут, може, люди ще ходять!.. Вилізло тобі, чи в гості до Бога прориваєшся?
– Пішла на фіг, мумія!!! – огризнувся весь у ланцюгах мудак і ускочив у “салун” кафе.
Баба Фрося ще не встигла оговтатися і зметикувати, як їй повестися з хамом і “ліхачом”, як супутниця, передчуваючи розборки, потягла її до перехрестя. Поки жінки розмовляли і прощалися, Майклу Джексону заманулося свіженької травички, яка вже буяла в повну силу на лужку. Майкл Джексон ішов собі попасом і не розглядався на всі боки. Стежку за п»ять років вивчив добре. Та раптом роги вперлися в якусь незрозумілу перепону. Як підняв голову, а на нього дивиться суперник! Також здивований несподіваній зустрічі на вузькій дорозі до річки.
Це неабияк збентежило Майкла Джексона! Хто такий? Звідки взявся? А ну – геть!!! Але, щоб вирішити все у сутичці, треба взяти розгін – тоді буде видно: хто кого! Майкл Джексон поволі почав відступати, не зводячи очей з “темного”. Той також повторив маневр і вичікувально завмер на зайнятій позиції. Відвідувачі кафе, які сиділи надворі за столиками, з цікавістю позирали, як Майкл Джексон розглядав блискучий бік чорного “мерса”. Спочатку все скидалося на те, що Майкл Джексон, забачивши власне відображення, просто милувався собою, красувався у лакованому віддзеркаленні, врешті – просто приколювався по-цапиному. Така поведінка розважала і тішила публіку. І їй було невтямки, що козел бачить зовсім не те, про що думає. Нікому навіть не спало на думку передбачити наміри Майкла Джексона “розмазати” по всьому “мерсу” уявного конкурента на все, що по монопольному праву належало “мєстному” пацану.
Баба Фрося тієї прелюдії не бачила. Не бачила крізь будівлю кафе, як енергійно робив дірки у передніх дверях спочатку лівим, а потім правим рогом її вихованець. Повертаючись від перехрестя, неабияк злякалась вияву пристрастей, з якими посхоплювалися з місць глядачі кориди Майкла Джексона і “мерса” та з яким лементом до них біг, розмахуючи над головою ланцюгом оскаженілий металіст. Баба Фрося зрозуміла, що біля мосту зараз станеться щось страшне!!!
– Ти! – розпачливо крикнула услід водієві. Той не реагував, знетямлений горем від вигляду понівеченої “тачки”. – Гей!!! – уже грізно командирським голосом зупинила-таки баба Фрося акт фул-контакту крутелика і Майкла Джексона...
– То я, виходить, ще до всього того підар? Да? – повільно і загрозливо повертався корпусом своєї квадратної фігури розлючений власник авто до беззбройної жінки. Ланцюг вертольотиком уже свистів у напрямку “борзої адвокатки”.
– Не знаю, хто ти – Пітер чи Болєн, але я – за Майкла Джексона! – випалила одним духом баба Фрося в надії взяти ситуацію під контроль.
– Та хоч за папу римського, маразматичка кончена! Я з тебе і твого козла потрохи за “мерса” витрушу! – продовжував наступ на бабу Фросю лютий мудило. – Будеш ти в мене... – погрози захлинулися в одну мить, як тільки відчув, що його за широкий ремінь до джинсів вгору піднімає якась диявольська сила. – Пусти! Скатіна, пусти!!! – вже вищав на рогах Майкла Джексона, шмагаючи далі простір своїм ланцюгом.

(Далі буде.)