Кохання до вчителя

Пам»ятаю, як я вперше тебе побачила. Тоді, мабуть, і закохалася... А кажуть, що кохання з першого погляду не буває! Мені тоді було тільки дванадцять, а ти став нашим учителем. Минули роки, а я тебе не можу забути.
У присутності однокласників я демонстративно тебе ненавиділа, хоча в серці – кохала, сама того не розуміючи. Пригадуєш, як ти вперше мене проводив додому? Це було після шкільного вечора, 6 грудня, тоді я була в дев»ятому. Твої поцілунки, обійми, ніжні слова...
Та я була дурепою, і все змінилося. Захопилася іншим хлопцем, хоча він був зовсім не таким, як ти. Можливо, я це зробила через гордість, а, можливо, хотіла помститися за ті два роки, коли ти на мене не звертав уваги. Звичайно, то була дитяча наївність, але ж душевні страждання запам»ятовуються на все життя, незалежно від того, у якому віці вони спіткали.
Ми продовжували зустрічатися. Таємно. Ніхто не повинен був знати: де ж – учитель закохався у свою ученицю! Ті вечори, які ми провели разом, мені не забути ніколи. Ти відкрив для мене цілий новий світ. Знаєш, а тебе у школі недолюблюють... Мої друзі вважають тебе недобрим, а я мовчу, бо так не вважаю. Просто у тебе такий характер.
Літом наші стосунки припинилися, але школа їх відновила. Ми знову проводили довгі вечори разом. Були ночі під зоряним небом біля вогнища і поцілунки на снігу. Пригадуєш, як ми заїхали дуже далеко в ліс, подалі, щоб нам ніхто не заважав, і закінчився бензин? А ти побіг додому серед ночі по снігові, щоб принести його. Я спала в машині серед лісу, а ти бігав заради мене. За це я і кохаю тебе. А як цілувалися на “килимку” вночі, пригадуєш?
У нас щось не складається. Мабуть, ти про мене забув. Не знаю, чому, але ти мене уникаєш. Мені подобаються твоя гордість, романтичність, ніжність, впевненість у собі. Я просто хочу, щоб ти знав: я тебе завжди кохала, кохаю і буду кохати.
Твоя М.,
Рівне.