Добре, що знаходяться „гомо сапієнс”, котрі вирізняються з однорідної маси, дивуючи навколишніх неординарною поведінкою. За свідченням науковців, відсоток „не таких, як усі” зовсім невеликий. Вони зазнають насмішок, а то і цькувань: сірий „бомонд” не вельми церемониться з тими, хто „висовується” чи „претендує на оригінальність”. Все ж, поруч із диваками жити цікавіше. Хоча б тому, що з часом нерідко переконуєшся: вони таки мали рацію, ратували не за власні інтереси. А це часто-густо спонукає до дії.
Мешканці Брикова, що в Корецькому районі, ветлікаря Ігоря Леся називали не лише диваком, а й баламутом. А він, не зважаючи на кпини односельчан, багато літ був відчайдушним експериментатором. Судіть самі. Нелегкі обов’язки у завідувача показовим свинокомплексом, а чоловік знаходив час, аби переобладнувати „по-своєму” клітки для поросят; вичитав, що львів’яни перейшли на „водяне” прибирання кліток – атакував голову правління Федора Бойка, аби й у Брикові гній скидали у транспортер за допомогою сильних струменів води; бухгалтер Василь Тригобчук утікав, коли до кабінету заходив завідувач комплексу – вимагатиме грошей, аби купити у столиці нові медикаменти, щоб випробувати їх у себе. А ще Ігор серйозно займався... уфологією. На прифермській водонапірній башті облаштував із кількакубового змішувача кормів кабіну для нічних спостережень за небесними світилами. Прорізав у ній віконця-ілюмінатори, встановив перископ, роздобутий у танкістів сусіднього Новоград-Волинського. Після закінчення робочого дня „нормальні” тваринники поспішали додому, а Лесь вибиравсь на башту, годинами „борознив” нічним небом, збирав матеріал про інопланетян.
Зате час від часу підкидав місцевим журналістам цікаві розповіді про свої зустрічі з пасажирами інопланетних кораблів. До речі, підтверджувані фотографіями з НЛО. Зізнаюсь, довгенько не давав „ходу” його писанині, знаючи офіційну думку про посланців інших світів. Та коли папка „розпухла” від світлин та листочків, списаних дрібним почерком ветспеціаліста, вирішив уточнити, що із розповідей його варте уваги. Вислав пачку знімків і кілька описів у Ленінград. Із Всесоюзної лабораторії уфологічних досліджень невдовзі повідомили, що „зустрічі з пасажирами інопланетних кораблів цілком можливі”, а „на знімках ніякої підробки немає – чітко проступають обриси невідомих літаючих об’єктів”. Отоді вмістили окремі розповіді Ігоря Леся, котрий стверджував, що посланці з інших світів сідають на межі Рівненської та Хмельницької областей, аби підзарядити свої літаючі апарати водою та електроенергією.
Матеріали мали чималий резонанс, їх передруковували обласні газети. Правда, я отримав на горіхи від партійних бонз, що „районка будоражить читацький загал, йде врозріз із офіційною думкою в оцінці НЛО”.
До речі, Ігор Лесь брав участь у кількох семінарах уфологів, виступав із цікавими повідомленнями. Він доказово стверджував, що не за горами час, коли до нас прилітатимуть інопланетяни, а земляни звикнуть до цих візитів. Такі прогнози „всезнаючі” скептики висміювали. Що ж до теорій земляка, то нині ніхто із корчан не дивується, читаючи в місцевій пресі про часті появи „куполоподібного свічення діаметром до 30 метрів із двома потужними променями-прожекторами, що висять над Бриковом чи сусідньою Богданівкою” (свідчення очевидців), про об’єкт, що „запускав у різні боки дивні промені, ніби сканував райцентр” (із рапорту ДПС міліції). Ось найсвіжіший приклад. Восени торік дубенчани Вологджанські мали зустріч з інопланетянами. Вночі гості з космосу „запросили” подружжя у свій корабель, де проводили над ним в лабораторії експерименти. Із земляками працювали київські науковці, зокрема психологи. Вердикт їх такий: подружжя нічого не вигадує, факт контакту з посланцями з інших світів заслуговує на пильне вивчення.
Жалкую, що не зберіг фотографій з НЛО, зроблені ветфельдшером. А от документальний доказ спроби неспокійного бриківчанина збудувати літак маю. Його літальний апарат більше нагадував етажерку, ніж звичний літачок. І все ж не лише збудував, але й підняв його у повітря. Це можуть підтвердити правоохоронці, які порадили пану Ігорю не реєструвати своє дітище у відповідних органах.
Уже кілька літ немає серед живих бриківчанина. Завжди заздрив його життєрадісності, працьовитості, витриманості. На цілу область „гримів” свинокомплекс, який він очолював, з усієї округи приходили до нього як ветлікаря люди, аби допоміг при хворобі тварин у особистих господарствах. Коли був головою сільради, теж не пас задніх. Одним словом, чоловік був на своєму місці, але, на жаль, навколишні не завжди його розуміли.
Василь ЯНОШІ,
Корець.
