Катерина Оніщук народилася у Млинові на Рівненщині. Навчалася у Рівненському державному гуманітарному університеті. Перший вірш написала у третьому класі. Сьогодні має свої добірки. В минулому теж член літературного об»єднання “Поетарх”. Запропонована поезія ввійшла у першу її книжечку “Повінь”.
***
Давно не зустрічалася з печаллю.
Уже й забула, так було давно.
Осіння ніч між сльозами і даллю,
Дощі не вилиті – душі моїй вино.
Це ніч повторень. Сіра і глибока.
Стиснулась пам»ять аж до болю скронь.
Я, мов листок, так само одинока,
Не хочу до тепла твоїх долонь.
Вже щось пішло, забулось, загубилось,
Тихенько вмерло в круговерті днів.
Ось ти, ось я. А що у нас лишилось?
Прагматика. Фантом нічийних слів.
Я – схимниця. У тебе є ще й сила.
Ці два світи зустрінулися знов.
Ти вже не мій. Бо я не воскресила
Того, що вперше звалося любов...
Давно не зустрічалася з печаллю...
Та враз згадала. Все тепер не так.
Вже самота між вірою і даллю.
Я одинока і кажу їй: ТАК!
***
Залиш свій погляд пелюсткам півоній.
Віддай їм ніжність, зібрану в мені.
Я дотиком зостанусь на долонях...
Я подихом привиджусь уві сні...
Ти любиш поверхневість – там тепліше.
Ти граєш роль – дитя без глибини,
Смієшся в очі всьому, так простіше.
А я – ти чуєш! – я не штучна, ні!
І нелогічна аж до пульсу в скронях,
Хмільна і дика, як мої зірки!
Залишся весь у спалаху півоній –
Я зацілую їхні пелюстки...