Людмила Литвинчук: Я напишу для Вас ноктюрн

Маренинський монастир


Миколі
Пшеничному
З-під каменя – люстерко джерела
Ще світиться. В осінній порожнечі
Майнуло біле видиво крила.
То пташка, а чи, мо, душа чернеча?..

Самотній хрест вікує на межі,
Цвіте мороз, кривавиться шипшина…
Тут ордами проходили чужі,
І від своїх лишалася руїна…

Не дзвонять дзвони у монастирі,
Вже монастир – затоптана могила…
І тихо бродить по сумній горі
Безсмертна постать князя Богумила…

***

Я напишу для Вас ноктюрн.
Там буде вечір
І сяйво місячне впаде
На ваші плечі.
У тихім прихистку ріки
Заснуть лілеї…
І Ви торкнетеся ледь-ледь
Руки моєї.

Озветься серце і замре
Струною скрипки…
Нагряне музика небес
Не знати звідки!..

Дарунком стане
кожна мить–
За дні чернечі.
Я напишу для Вас ноктюрн.
Там буде вечір.


Надслучанський етюд

Захмелився ранок м»ятою…
Річка. Глечики цвітуть…
Хмарки білими ягнятами
Понад горами бредуть.

А вербиця-фантазерка
Пестить каменю чоло…
Об Случеве тихе дзеркало
Дзвінко вдарилось весло…