Чудотворну ікону ховали в Корці

Наприкінці вересня 2001 року широко відзначався в нашому регіоні тисячолітній ювілей одного з найстаріших на Волині жіночого Зимненського Святогорського монастиря, заснованого в 1101 році великим князем Володимиром. Під час ювілейних торжеств митрополит Київський і всієї України УПЦ, блаженніший Володимир освятив у храмі пам’ятник князеві, провів святкову Божественну літургію. Згадаємо і акафіст чудотворній іконі Зимненської Божої матері, що після хресного ходу була виставлена на храмовому подвір’ї – прихожани припадали півдоби, аби отримати Боже благословення. З цією святинею пов’язана цікава історія, що стосується і древнього Корця.
Не всі знають, що цією іконою Константинопольський патріарх Микола ІІ Христоверх благословив шлюб князя Володимира з грецькою царівною Анною. А вже хреститель Русі подарував чудотворний образ Свято-Успенському чоловічому монастирю, зведеному на західних кордонах князівства у місті Володимирі-Волинському...
Ця розповідь – про одну сторінку з літопису ікони за участю іншої обителі – Корецького Свято-Троїцького монастиря. Ось що розповів про цю подію настоятель Володимир-Волинського кафедрального собору, кандидат богослов’я Ярослав Антонюк (він тривалий час правив у Новокорецькій Козьмо-Дем’янівській церкві). Ікона зберігалась у великому храмі Свято-Успенського монастиря до татаро-монгольського нашестя. Після того, як хан Батий зруйнував Володимир-Волинський, стало зрозуміло, що чаша ця не мине і монастир, розміщений за шість кілометрів від княжого міста. Рятуючись від немилосердних степовиків-завойовників, монахи втекли в ліси, забравши із собою найцінніше храмове майно.
Варвари спалили монастир. Згодом на його попелищі князь Олександр Чарторийський звів величний кам’яний храм, освячений у 1495 році в честь Успіння Божої Матері. Зимненська ікона знаходилась тут до запровадження в нашому краї унії. Навколишні землі у 1724 році скупив фанатичний католик Михайло Чацький. Православному монастирю випала нелегка доля. Всесильний магнат пограбував обитель (навіть коштовності з померлих поздирали), перетворивши її на костел. Частина монахів утекла в Київ, інших фанати-католики вбили чи втопили в річці Лузі, третіх насильно примусили перейти в уніат. Сам магнат насміхавсь: мовляв, хоч і чудотворна ікона, та не могла оборонити православний монастир. Але недовго насміхавсь Чацький. Як свідчать перекази, він осліп, проживши лише три роки. Тяжка кара впала і на рід його: нащадки, які досягали 40-літнього віку, втрачали зір і через деякий час помирали. Так тривало доти, поки перевівся зовсім зарозумілий магнатський рід.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) почалось відродження храму, тільки вже як жіночого. Знову зачинили монастир у 1939, коли Зимне опинилось у прикордонній смузі. Насельниць перевели в Овруч, а потім у Дермань. Рятуючи духовні святині, ігуменя Марія з п’ятьма монашками планувала перебратись у один із невеликих монастирів на Житомирщині, та його зачинили теж. От і розбрелися по світу наречені Христові доживати віку... Коли лишилась живою лише стариця Улянія, то передала в 1967 році чудотворну ікону та її літопис ігумені Корецього Свято-Троїцького монастиря, матушці Людмилі.
Майже чверть століття зберігалась святиня в Корці у глибокій таємниці. Адже це був час тоталітаризму, час панування більшовицької ідеології „войовничого атеїзму”...
У 1991 почалась чергова перебудова Зимненської обителі. Знову безпосереднє відношення до неї мали корецькі насельниці. Із Корця в Зимне приїхали монахиня Стефана (нині ігуменя) та інокиня Галина, аби відродити храм. А восени 1994 року, після величного ходу, ікона повернулась до рідного дому. Шлях її з однієї області до іншої був неблизьким – образ ще раз освятив нашу землю, благодатно діяв на віруючих у містах і селах.
...Древня обитель поволі набирає первинного вигляду, хоч реставраційні та упорядкувальні роботи ще не закінчились. Знаний, як і колись, тисячолітній храм і зараз залишається твердим оплотом Православ’я на західних теренах України, приймає живі струмки прихожан і паломників, які вчаться на Святій горі миру, любові, краси, людяності, отримують на добрі справи Божу благодать. Бо має храм чудотворну ікону-покровительку, до врятування якої причетні й наші земляки.
Василь ЯНОШІ,
Корець.